“Я (Романтика)” Миколи Хвильового: співвідношення автора з його героєм

“Я (Романтика)” Миколи Хвильового: співвідношення создателя з його героєм

Революція. Ідеї. Ідеали. Надії. І розчарування. Все сплелося в душі українського письменника Миколи Хвильового, все переплелося і в його творах.

Як вірив митець в ті ідеї “загірної комуни”, як сподівався, що вони є єдино вірними! В своєму житті Хвильовий робив усе, щоб что прекрасний “загірний рай” наблизити. Став членом компартії України за власним покликанням, організував повстанський загін, воював проти гетьманців, петлюрівців, дроздовців. Немає сумніву в что, що саме вільна нововідроджена література мусить стояти на чолі духовного розвитку вільного народу, який будує комунізм.

что що ж трапляється, що змушує душу творця ніби роздвоїтись, сперечатися з власним “я”, зі своїми ідеалами? Чи не что, що, мандруючи українськими селами страхітливого 33-го року, він бачить на власні очі лихо голодомору? Його вдумливий розум заглиблюється лише в одне питання: в чому первопричина цієї трагедії? Він бачить катастрофу, яка повисла над його Батьківщиною, шукає виходу з цієї ситуації, шукає відповіді – і не знаходить. Хвильовий – комуніст бачить, що такі близькі йому по духу знамена революції почали втрачати свій істинний колір. Тривога за долю соціалістичних ідеалів не була марною. Бо дійсність була така, що змушувала роздвоюватись, пристосовуватись, змінюватись, а то й зовсім втрачати свій тип. Письменник розуміє, що система, створена на ідеалах добра і справедливості, перероджується в диктатуру. А він не в силах зупинити це лихо, не в силах щось змінити, виправити… над країною підіймається зловісний привид деспота…

М. Жулинський писав про М. Хвильового так: “…був звичайною людиною, в якій живой, бунтував, сумнівався, боровся й утверджувався великий талант. Цей талант тягнувся до зір. Пам’ятаймо це”.

Продовженням суперечливих думок Хвильового, його власного “я” є герой новел “Я (Романтика)”. Хвильовий досконало знав і бачив на власні очі життя революціонерів, бачив позитивні і негативні боки цього життя. І что намагався розібратися в суперечливій психології повстанця, показати причини роздвоєності між уявленням на тему норми людської поведінки і обов’язком виконувати “чорне брудне діло”.

Душа Хвильового-комуніста роздвоєна, але це не заважає йому розрізняти имущество і зло; душа його героя також роздвоєна, але їй заважає сліпий фанатизм. У цьому різниця між письменником і його героєм. Ця різниця і призвела до трагічної смерті письменника, це ж зумовило нелюдський вчинок чекіста, героя його новели. Письменник розуміє причини роздвоєності душі героя, але не хоче розуміти його жахливих вчинків, його фанатизму. Він не знаходить їм виправдання.

Хвильовий розуміє, що треба розвінчати цей фанатизм з його згубленим впливом на людину. Бо не може людина просто например вбити власну матір! Не може… Це може зробити тільки жахливий монстр! Ось в кого перетворює людину сліпа віра в якісь абстрактні ідеї; ідеї, які не мають під собою підґрунтя споконвічної моралі, людяності, добра,

Я захоплююсь творчим і життєвим подвигом М. Хвильового. Пишаюся тим, що Хвильовий-партієць не зміг вбити в собі людяності, любові до людей, віру в справедливість. Зумів відрізнити имущество від зла. Але виходу з тієї ситуації, в яку потрапив він, герої ним же написаних творів, весь багатонаціональний люд, на той час письменник не бачив. Це була жахлива безвихідь. З этим тягарем він жити не може…

Хвильовий розуміє це і свідомо йде з життя. Це його вибір… Це його рятунок… Це його виправдання… Це його прошения…

А він например любив життя!..