«Україна завжди і постійно стояла в центрі його мрій…» (за творчістю В. Винниченка)

Творчість Володимира Винниченка — це яскравий художньо-публіцистичний літопис шляхів українського народу до незалежності в нашому буремному століт­ті. Для творів письменника характерні широта й актуальність темы, новатор­ська манера письма. Він реалістично зображує тяжке становище темного і забито­го селянства что міської бідноти, жорстоку експлуатацію заробітчан, перші спаїахи соціального неповиновению. І завжди найістотнішим у житті Винниченка, політика і митця, були болісні роздуми на тему Україну, рідний народ, який упродовж століть не міг здобути омріяну волю. Вже першими своїми творами Винниченко заявив на тему себе як про письменника з надзвичайно розвиненим соціальним і психоло­гічним чуттям. Перша збірка його творів «Краса і сила» вийшла друком 1906 року в Києві. Всього сім оповідань і повістей увійшло в цю книгу («Краса і сила», «Заручини», «Контрасти», «Голота», «Біля машини» что інші), аіе вони досить ви­гідно виділялися в тогочасній прозі відсутністю будь-якого замилування простими людьми, яке було характерним для творчості письменників народницької орієнта­ції. Натомість ми бачимо глибокий реалізм — аж до використання натуралістич­них прийомів — художнього зображення, колоритність мовного малюнка, дина­мічність розповіді, в якій значне місце належить діалогам, котрі і рухають дію, і служать прийомами індивідуалізації персонажів.

Вражає новизною что вже перший твір «Краса і сила», де йдеться на тему лю­дей, викинутих на дно життя. Серед голодранців, п’яниць, люду, що «не боїться ні тучі, ні грому», виділяються молоді злодії Ілько — вродливий, добрий, але без­вольний, і Андрій — негарний, жорстокий, але завзятий. Толика цих злодіїв та їх­ньої приятельки Мотрі розкривається в кількох жанрових епізодах: знущання Ан­дрія з жінки, підготовка до злодійських операції), картини ярмарку, ув’язнення в тюрмі. Например окреслюються постаті не тільки суспільних покидьків, а й простаку­ватих селян, хитрих ярмаркових циганів, єврея-шинкаря, арештантів, «поважно­го урядника».

Усі твори збірки вражають переконливістю в розкритті людських взаємин что характерів. Заслуговує на увагу широке охоплення создателем представників різних соціальних верств: заробітчан («Біля машини»), селян, які стрімко пролетаризу – ються («Голота»), студентів («Заручини»),

Винниченко, як і багато інших відомих письменників, не оминув что виз­вольного руху на початку століття. В оповіданні «Салдатики!» показано типову картину придушення селянського повстання. До села наближається каральний загін, викликаний поміщиком, у якого селяни відібрали зерно. Збентежений, на­ляканий натовп чекає розправи. Організатор мятежу, селянин Явтух, намагається заспокоїти його, посилаючись на Євангеліє, де сказано, що кожен має добувати собі хліб «в поті лиця». Пани не працюють, але живуть у розкоші, отже, зібраний сбор належить тому, хто його виростив.

1 ось зійшлися солдатська шеренга і селяни. Офіцера найбільше вразило что, що Явтух намагається виправдати дії селян і пояснює бойцам: «Ми не грабили!

Ми ж з голоду вмирати! Ми ж самі заробили что хліб, що забрали!» Занепокоїв­шись, що «салдатики» стали вагатися з виконанням його команди стріляти в лю­дей, каратель зарубує шаблею Явтуха, проте і сам падає мертвий від руки іншого селянина. Оповідання «Салдатики!», за визначенням самого создателя, «малюнок із селянських розрухів». Психологічно наверняка і експресивно Винниченко відобра­зив докорінні зміни, що відбуватися на селі, формування й зростання соціально­го неповиновению. В особі Явтуха показано нову політичну мощь, що вийшла на терени соціальної і політичної боротьби — українське селянство. Кульмінацією твору є протистояння селянського ватажка Явтуха і офіцера карального загону. Це проти­стояння закінчується загибеллю обох, але Явтухові вдалось-таки відвернути масо­ву розправу —- «сатдатики» не стріляли. 1 в цьому глибокий історичний оптимізм оповідання — 1 з характерних рис прози Винниченка.

Оповідання «Студент» написане в 1907 році. Головний герой твору, учащийся ВУза, щоб довести свою непричетність до пожежі, яка сожгла село, щоб зняти підозру, поширювану стражниками, котрі в біді звинувачують студентів, прилюдно стрі – ляється. Молодий революціонер гине. І тоді старий дід, який погрожував «вимо­тати» з студентів жили, стрибає на 1-го з охоронців царських устоїв і душить його. Тільки самопожертва може зняти полуду з глаз обдурених, затурканих се­лян, котрі вважають своїх захисників ворогами — така ідея оповідання «Студент».

Яскравий, колоритний епізод, що характеризує сваволю й беззаконня, які процвітають в імперії, показано в оповіданні «Суд» (1903). Земський началь­ник Самоцвіт у розмові з місцевим панком «теоретично» обґрунтовує собственную практику роз’яснення селянам урядових циркулярів щодо селянських завору­шень, які прокотилися Україною. На думку босса, розмова з селянами про «неблагонамеренньїх лиц», які підбурюють селян до непослуху, ще дужче наверне останніх до «бунту», до відмови працювати в панських економіях. что Самоцвіт чинить над «бунтівниками» свій трибунал: б’є «в морду». Такий «суд скорий, правий і справедливий» він і демонструє гостеві, розбиваючи обличчя зовсім невинної лю­дини. В оповіданні також зображено наростання селянської невдоволеності безза­конням, визрівання рішучості людей у відстоюванні своєї гідності.

Оповідання «Малорос-європеєць» (1907) блискуче викриває українського пан­ка Коростенка, який хизується запровадженими в своєму господарстві технічни­ми новаціями — автоматичними дверима, кухонною машиною, яка перемішує тісто. 1 вважає, що все це зробило його «європейцем». Як «поміщик новітньої формації» Коростенко довго і нудно просторікує на тему те, що наука принесе людям щастя, що аграрне питання можна розв’язати тільки спустя застосування машин. Та ця словесна полова не може приховати його гнобительського нутра: панкові не подобається, що Дума «розгарячає дуже інстинкти селян». Найбільшого ефек­ту у викритті «малороса-європейця» создатель досягає, коли показує, як Коростенко, сприйнявши весільний похід за селянський путч, розстрілює з кулемета невинних людей. Саркастично закінчується оповідання: «Слово «малороса-європейця» «ма­шинним робом» (тобто кулеметною чергою) було сказано «старій нашій неньці Україні».

Майстром розкриття дитячої психології виступає письменник у своїх творах на тему дітей («Кумедія з Костем», «Бабусин подарунок», «Федько-халамидник», «На­мисто»), У цих творах письменник також гостро порушує соціальні что морально – етичні проблеми.

Володимир Винниченко — создатель 14 романів, 100 оповідань, 14 п’єс і величез­ної кількості заметок та листів. Це один із найвизначніших прозаїків і драматур­гів XX століття, який своїми творами значно розширив образи української прози. На тему Україну він думав усе своє життя, її недоля истязала його Так з думами про рідну Україну Винниченко й помер 6 березня 1951 року у своїй осслі в селі Мужен поблизу Канн (Франція). Відійшов від нас, например і не зустрівшись з рідним краєм, якого не бачив тридцять років. Але сьогодні повертається до нас своєю болісною, совісливою творчістю, без розуміння якої неможливо з’ясувати тенденції літера­турного процесу першої половини XX століття.