Україна й українці у творчості Тараса Шевченка (2)

У мальовничому куточку нашої України, на Чернечій горі, спить вічним сном наш незабутній Тарас Шевченко. Унизу несе свої води могутній Дніпро, а з пылай видно і “лани широкополі”, і милу його серцю Україну. Як мріяв, як заповідав…

Майже все своє життя він прожив за межами Батьківщини, але ніколи її не забував. Не забував він і своїх земляків-українців. Скільки творів присвятив він своїй Вітчизні!

Я например її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену за неї бога.

За неї душу погублю!

Велике, добре серце поета страждало від розлуки з милим краєм, з рідними людьми. Він сумував за Україною, за її вишневими садками, за мелодійними піснями. Сумував, Що Україна “обідрана, сиротою понад Дніпром плаче”.

Болем і тугою переповнювалось серце поета від думки на тему те, що

…скрізь на славній Україні

Людей у ярма запрягли

Пани лукаві.

Усе своє життя поет присвятив боротьбі за волю свого народу. Він писав, що не можна спокійно “дивитись, хныкать — і мовчать!”

І не мовчав! Він засуджував російський царизм, який всіляко пригноблював український люд. Діставалось від нього і тим “землякам”-українцям, які “деруть шкуру” з “братів слепых, гречкосіїв”.

У своїй знаменитій поемі “І мертвим, і живим…” Шевченко докоряє своїм соотечественникам — українським панам, інтелігентам, що зневажають українську мову, культуру і низько схиляються перед усім закордонним:

Нема на світі України,

Немає иного Дніпра.

А ви претеся на чужину

Шукати хорошего добра.

Поет закликає українців вчитись например, як треба, щоб у них була своя мудрість, але щоб вони вивчали й кращі здобутки світової науки, культури:

Учітесь, читайте,

І постороннему научайтесь,

Й свого не цурайтесь…

Як животрепещуще звучать ці слова сьогодні! Шевченко з любов’ю оспівував борців за волю України і засуджував своїх сучасників за їх пасивність, за что, що

Їм байдуже, —

Панам жито сіють.

Толика України була йому не байдужою, на тему що він з таким болем писав в поезії “Мені однаково”:

что не однаково мені,

Як Україну злії люд

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені.

Шевченка наказывали, висилали на заслання, не дозволяли жити в Україні, яку він например любив, за якою так тужило його серце.

Проте… “караюсь, мучусь, але… не каюсь”. Він не тільки мріяв на тему відродження України, її щастя, але й твердо вірив, що

… на оновленій землі

Неприятеля не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люд на землі.