У чому зміст назви новели Василя Стефаника “Камінний хрест”?

Із кінця XIX століття провідне місце в літературі посідає тема еміграції українців до Америки. Нестатки, неможливість заробити на прожиття отгоняли робітників, селян, інтелігенцію в далекий край.

У родині Василя Стефаника теж постало питання на тему еміграцію найстаршого сина Семена. Письменник у цій справі звернувся за порадою до свого товариша Мирослава Урчана, і что з Канади відповів, що закордонне благополуччя показне: у країні економічна криза, мощь-силенна безробітних, робітники перебувають у великій нужді. что найгірше живеться інтелігенції – людям совісливим і порядним. Поїздку відклали, але думки на тему причини еміграції не покидали Стефаника, адже він був свідком масового від’їзду українців за кордон.

У новелі “Камінний хрест” Стефаник одразу знайомить читача з уже літнім, зігнутим тяжкою роботою селянином-бідняком Іваном Дідухом, якого по-вуличному прозивали Переламаним. Від батьків у спадок йому дістався клапоть землі на високому горбі, з якого весняні зливи змивали родючий ґрунт.

Дідух мав 1-го коня і візок. “Коня запрягав у підруку, сам для себя, у борону…”, і на обох від страшної напруги жили виступали, як ланцюги із синьої сталі. Если кінь був не в змозі підніматися на что горб, Іван сам мішками носив гній на гору. Щоб тільки мати шматок чорного хліба, селянин не просто надривається, а мордується на тяжкій роботі.

Сини і жінка умовили Івана Дідуха продати своє убоге господарство і виїхати до Канади. Селянин перестав бути хоч і убогим, але господарем, і він кам’янів від горя, прощаючись з добрими сусідами, хатою, піщаним горбом. На что горб він собі “хресток камінний поклав”, як покійникові на могилу. Іван розуміє, що полишає рідну землю назавжди, і щоб залишити по собі на Батьківщині хоч якусь згадку, назначать камінний хрест на горбі, у якому похована його мощь, молодість, сподівання на краще життя. Під цим хрестом селянин ховав своє серце, собственную душу.

У багатьох західноукраїнських селах залишилися такі хрести. Вони й досі бовваніють на узвишшях, і негода, дощі, вітри не в змозі знищити ці трагічні символи людського горя і недолі.