Типи і символи у творах Миколи Гоголя

“Мертві душі” Гоголя — це художня енциклопедія життя Росії, власне цілої християнської православної цивілізації, яка у протистоянні добра і зла опиняється на роздоріжжі: духовно спустошене суспільство, капітулюючи перед споживацькохижацькою стихією, наближається до апокаліптичної катастрофи — у паутина князя темряви попадають омертвілі душі. Купівля “мертвих” душ авантюристом Чичиковим одевать теж метафоричний характер, що часто є визначальним у закодованому реалізмі создателя — великого майстра соціального типажу, трансформованого в образисимволи. Побут і смаки персонажів, їх поведінка психологічно обумовлені і вмотивовані. Як і в “Подорожі із Петербурга до Москви” О. Радіщева, як і в Шевченковому “Сні” (”У любого своя доля”), у “Мертвих душах” одним із елементів оповіді є мелодия дороги: під час подорожі, яку здійснює Чичиков з метою купівлі померлих кріпаків, перед нами постає галерка вихоплених з живої дійсності соціальних типівхарактерів, серед яких представники деградуючої дворянської касти займають особливе місце, уособлюючи стару кріпосницьку загниваючу систему.

Першим зустрічним на шляху авантюрних операцій купівлі-перепродажу мертвого товару був зледачілий у паразитичному існуванні мрійник Манілов: “В первую минутку разговора с ним не можешь не заявить: “Какой приятний и добрый человек!” В следующую за что минуту ничего не скажешь, а в третью заявишь: “Черт знает, что такое!” — и отойдешь подальше; в случае если ж не отойдешь, почувствуешь скуку смертельную”.

Власне, нічого визначального в особистості цього поміщика не було. Був він байдужим і до господарства, і до селян, і до книжек (одна книжка так і роками лежала в його кабінеті, залишившись відкритою на чотирнадцятій сторінці). не все, цьому господарнику постійно ввижався проведений підземний хід від будинку, красивий кам’яний міст, прокладений спустя ставок, з лавами з обох боків, щоб заїжджі купці имели возможность продавати селянам товари. Але все це живе лише в уяві Манілова, якого сільське життя обтяжує й водночас прив’язує у бездіяльності й поміщицькій безтурботності. Надмірною щедротами й лестощами є його показова, але й убога гостинність з претензією на традиційність: “Вы извините, в случае если у нас нет такого обеда, какой на паркетах и в столицах, у нас просто, по русскому обычаю, щи, хотя от чистого сердца”.

Манілов намагається підкреслювати собственную щедрість, свій аристократизм, світську вихованість, безкорисливість. Живучи в ілюзорному світі мрій, він не здатен что й не бажає зрозуміти пропонованої гостем комерції і віддає купчу померлих кріпаків безкоштовно: