«Тіні забутих предків» як спроба ліризованої етнології

«Тіні забутих предків» є яскравим зразком майстерного використання М. Коцюбинським багатющої скарбниці народної творчості.

У цій повісті письменник з надзвичайною проникливістю відтворив своєрідність этнического світогляду.

М. Коцюбинського полонив чарівний куточок Карпат. Його захоплювала казковість краю, величність природи, життя гуцулів з їх багатою фантазією і незвичайною психологією, їх глибоко поетичне, образне мислення.

Уже сама назва повісті, над якою довго розмірковував письменник, містить натяк на загадковість, казковість і дихання віків.

Початок твору простий, спокійний, як і належить епосу або казці. Але вже з перших слів оповіді в ній з’являється фантастичний елемент. Неспокійним був новонароджений Іванко, і забобонна мати, не знаючи, чим це пояснити, вважає, що дитину їй підмінили. Мабуть, баба при пологах «не обкурила десь «не засвітила свічки», і їй підклали бісеня. Тож із перших днів свого народження Іванко потрапляє в атмосферу фантастичних народних вірувань, які його батьки успадкували від своїх, а ті — від ще давніших предків.

М. Коцюбинський бачить джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в давній традиції, що йде від предків, а й в особливостях самої гірської природи, приему життя серед неї. Природні явища стають джерелом народження фантастичних образів. Например, в дитинстві і для Іванка, і для Марічки «весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна»

У дорослому віці у героїв фантастичні уявлення не зникають, а лише набувають інших форм.

Цікавою є сцена першої появи Іванка на полонині, серед вівчарів. Він застає їх за розпалюванням вогню, причому стародавнім методом — за допомогою тріски й каменю. Вівчарі не відповідають гуцулові на його вітання, бо зайняті священною справою. что тільки коли маленький вогник вискочив із скалки і «ватага побожно підняв вогонь і встромив у ватру», він обернувся і відповів на Іванкове вітання.

І це не примха, не дивацтво ватага, а свідоме поклоніння вогню. Бо саме вогонь має протягом усього сезону випасання овець боронити від усього лихого маржинку. Если вже Іван повертається з полонини в село то там ще залишаються люд, які «мусять чекати, аж згасне вогонь, что вогонь полонинський, що сам народився, неначе господь, сам має й згаснути».

Поставивши за мету показати психологію гуцула, М. Коцюбинський відповідно до дійсності наділяє його фантастичними уявленнями на тему світ. І в буденному факті, і в праці, і в пісні — скрізь людина бачить містичні сили. Фантастичні образи повісті покликані не стільки створити романтичну історію, скільки передати особливості характерів, духовного світу героїв.

Кохання Івана что Марічки від самого початку було трагічним. Бо воно було більшим і сильнішим за життя. І если гине Марічка, Іван не в змозі пережити своє кохання, він тане на глазах. Поклик кохання і муки породжує в його душі ілюзії, фантастичні образи, а згодом призводить до такого как, що Іван, як і Марічка,

Утративши пильність, гине від зіткнення з дикою гірською природою. Малюючи непоборну мощь кохання, автор шукає його джерела в таїнстві природи, таїнстві життя, таїнстві людської душі, яка зберігає у своїх глибинах віковий досвід аж до вірувань наших дальних предків. Повість М. Коцюбинського — це ніби сам глас душі, що його хотів розбудити в кожній людині величавый письменник. Нагадати нам: ми теж українці, і забуті праотцы щодня говорять з нами рідним словом, казкою, легендою, повір’ям, піснею, подъемом трави і дерева, голосом води.