«Тіні забутих предків» М. Коцюбинського — роздуми про добро і зло, любов і ненависть

Є край, у якому царюють сині пылай, запаморочливо пахнуть смереки й гірські трави, збігають у долини дзвінкі чисті струи. У тім краю розкотисто рокочуть громи, розсипається по верхушках гір сонце, ридають дивного лосі трембіти. У тім краю живуть нявки і щезники, лісовики і чугайстри, русалки і перелесники. І серед такого как загадкового лісового народу, серед того розмаїття дивовижних створінь живуть люд, що вміють вірити в казку. З тими цікавими людьми ми знайомимось, гортаючи сторінки неповторної повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». Наповнений дивною красою гір, цей твір дихає особливим настроєм, формує специфічну атмосферу— атмосферу деликатного світовідчуття. Смисл цього світовідчуття, його найвищий вияв — любов. До цих величних гір, до високого неба, до пахощів пишного зілля, до голосу трембіт і до співів, і до людей. Саме этими люблячими і чутливими до краси є Іван что Марічка, головні герої твору. Дітям ворогуючих родин судилося полюбити одне 1-го. Ще з дитячих років крилися вони зі своїм почуттям від людського ока у смерекових борах. Як Ромео і Джульєтта, герої своїм дивовижної сили коханням виконували вічний закон добра і закон любові. За цими законами вони мали виправити батьківські незгоди, укласти мир між своїми сім’ями. Іван что Марічка, діти свого краю, зростали і уподібнювалися його чистій красі. Марічка знала безліч пісень, мала співуче серце і дивний глас. Вона безперервно придумувала співанки, розповідаючи у их про світ довкола, про себе, на тему свою любов. А часом слухала чаруючу музику Іванкової флояри, і гірський вітер голубив цих незвичайних закоханих, этих духовно високих у своїй любові. Кохання не знає ворожнечі. Іван что Марічка прийшли в цей світ, щоб любити його і щоб дарувати для себя одне одному. Вони не хочуть іншої долі. Кожне високе почуття — це політ духу, воно завжди має подолати земні перешкоди. Іван что Марічка пережили розлуку, яка виявилася довшою, ніж вони задумывались. Це випробування почалося, коли пішов Іван високо в пылай пізнавати ремесло чабана. А повернувшись, не застав Марічки живою. Арестовали її з собою бурхливі весняні потоки. Далі парубок не живой. Його душа вмерла разом з його коханою дівчиною. Він одружився з Палатною, примножував имущество, святкував свята, їв, пив. Плин життєвої круговерті обертав ним безупинно. Іван проживав свої земні дні без любові, без польоту духу. Його денне існування закінчувалось, если він забувався сном. Тоді, ночами, приходила Вона. Прекрасним видінням, привидом незабутої любові, кликала до для себя зі своєї одинокості, з незнаного потойбіччя. Для Івана переставало існувати довкола все, і в цілому світі мала значення лише ця струнка й тендітна дівоча постать, до якої він ішов что й йшов через роки. Одержимий єдиною в житті мрією, він кидався в глуху ніч, дерся спустя хащі, «калічив руки і ноги, припадав грудьми до гострої скелі і крізь гарячий мгла бажання, в якому котився в долину, чув тільки, як його кличе дорогий глас: — Іва-а!..» Після однієї з таких ночей пастухи знайшли його, ледь живого, у дальнему урвищі. А згодом трембіта повідомила горам на тему те, що розлучені стрілися. Душа Івана знайшла, нарешті, довгоочікуваний спокій. Невідомо, чого було більше в тій смерті: печалі чи глибокого умиротворення. Трагічна історія Івана что Марічки утверджує думку, що зовнішнє, земне буття не є визначальним. Людина виновата бути щасливою, а щастя не можна купити. Справжні, високі почуття— це джерело духовності, яке робить людське буття осмисленим. ІІ «Боюсь, хвилююсь, але пишу», — признавався М. Коцюбинський, працюючи над повістю «Тіні забутих предків». «Хвилююся, але читаю», — хочеться відповісти в унісон митцеві. Читаєш і поринаєш у світ казки, з якої например і віє ароматом Карпат, у якій переплітаються народні повір’я, легенди, казкові образи что побут гуцулів, їх думки, помисли, вірування. Коротке, як спалах, ніжне, як весна, вкрите вічною таїною, вірне й незрадливе кохання відкрила нам повість-казка М. Коцюбинського. Гімном коханню можна назвати «Тіні забутих предків». Марічка й Іван… З першої їх зустрічі, з перших слів читач розуміє, що почуття їх не має майбутнього, відчуває трагізм їх любові. Адже роди Палійчуків что Гутенюків завжди ворогували. Та ця ненависть не торкнулася юних сердець. На противагу ворожнечі давніх родин народилося кохання їхніх дітей. Перша зустріч Марічки что Івана починається з конфлікту— бійки. Хлопець хотів показати дівчинці собственную зневагу, ворожість до роду, з якого вона походила, адже например здавна робили дорослі. Але своєю лагідніс