Тарас Шевченко. «До Основ’яненка», «Катерина», «Гайдамаки»

Т. Г. Шевченко – центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності что піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до что, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до ньо-го ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціально обмежено.

Геній Величавого Кобзаря надзвичайно широкий і багатогранний. Поет, драматург, прозаїк, мислитель, історик, етнограф, географ, фольклорист і дизайнер.

Тарас Шевченко відомий у всьому світі як Величавый Кобзар, співець життя народно-го. Він є основателем критичного реалізму в українській літературі. Він підняв дух кріпосної України, не зупинився перед зухвалою політикою національного гноб-лення. Був членом Кирило-Мефодіївського товариства.

Творча спадщина Величавого Кобзаря

Збірка поезій «Кобзар»; 9 повістей (із 20-ти задуманих); п’єса «Назар Стодоля»; кілька уривків інших драматичних творів; щоденник; листи.

Поетична збірка «Кобзар» названа в народі Книгою Правди; це «епоха в історії ду-ховного розвитку цілого народу українського», бо вона «відразу відкрила немов новий світ поезії» (І. Франко).

Перше видання «Кобзаря», що вміщувало 8 творів (відкривалося віршем «Думи мої, думи мої…»), припадає на 1840 р.

Етапи творчості Тараса Шевченка: •

I

-ранній (1838 – 1843 pp.);

II

- 1843- 1847 pp.;

III

-невольнича поезія (1847 – 1857 pp.);

- 1847 – 1850 pp. (Оренбург, Кос-Арал);

- 1850 – 1857pp. (Новопетровська фортеця);

IV

- творчість після заслання (1857 – 1861 pp.).

І. Рання творчість

Т. Шевченко виступає переважно як романтик і реаліст одночасно.

Характерні риси:

- інтерес до незвичайного, яскравого, таємничого, фантастичного;

- піднесений стиль мовлення;

- розчуленість (сентиментальність);

- захоплення історичним минулим.

Основні мотиви ранньої творчості:

- сирітство і соціальна нерівність («Тяжко-важко в світі жити»);

- трагічна толика жінки-покритки і розбещеність панів («Катерина», «Мар’яна-чер-ниця»);

- героїчне минуле України («Іван Підкова», «До Почв’яненка», «Тарасова ніч», «Гайдамаки», «Гамалія»);

- тема ролі поета в суспільному житті («Думи мої, думи мої…»);

«До Почв’яненка»(1839)

Один із ранніх творів Т. Шевченка, у якому розкривається тема героїчного мину-лого України.

«Те чудо, що. було, минуло» – так поет характеризує українську старовину.

У цоезії виявляється сум з приводу знищення козацтва. Мають місце персоніфіковані запитання: «де преславні козаки?» (очерети запитують у Дніпра, могили – у вітру, тирса – у степу, чайки – у синього моря).

Поезія пройнята духом запорозької минувшини, але спроектована на сучасність: создатель промовляє до національної свідомості сучасних йому українців. Нація, яка має такі пісенні скарби, не може загинути:

Наша дума, наша пісня, Не вмре, не загине… От де, люде, наша популярность, Слава України!

«Катерина» (1838)

Жанр: ліро-епічна соціально-побутова поема з этнического життя.

Тема: розповідь про трагічну долю матері-покритки что дітей-безбатченків в експлу-ататорському суспільстві что зображення розбещеності російського офіцерства.

Сюжет і композиція

Ліричний вступ

Поема розпочинається зверненням-застереженням до дівчат не кохати москалів-па-ничів, бо їхня «любов» зрадлива, легковажна, а покинуті «москалями» дівчата нередко гинуть морально або накладають на для себя руки.

Сюжетна основа твору – розповідь на тему нещасливе кохання сільської дівчини Кат-рі, яка на собственную біду полюбила пана-офіцера.

Зав’язка сюжету

Знайомство Катерини з офіцером Іваном, його від’їзд і народження у Катрі поза-шлюбного сина, що викликало осуд усього села.

Перший розділ закінчується повідомленням на тему те, що «вернулись москалики», але «іншими шляхами» (не до Катерини, яка все чекає на батька дитини). Батьки, при-слухаючись до суспільної думки, не можуть чекати.

Другий розділ починається драматичною сценою. У глибокій зажурі сидять за 100-лом батьки Катерини. Мати докоряє дочці тим, що вона, не пошанувавши ні своєї, ні батьківської честі, народила позашлюбне дитя, що є великою ганьбою. Батькам кра-ще не мати на старості підтримки від дочки, аніж на кожному кроці чути глузування з боку односельців. что мати проганяє Катерину, наказавши не зізнаватися нікому, що в неї є мати:

Проклятий час-годинонька,

Що ти народилась!

Якби знала, до схід сонця

Була б потопила…

Катерина падає на коліна, просячи пробачення. Але батьки непохитні у своєму рі-шенні. «Молись Богу что йди собі – мені легше буде», – звучать текста батька.

Третій розділ розпочинається спокійним видом, що підкреслює контрастність між природою і суспільним життям. Светлана з дитиною блукає «чи в лісі», «чи на полі», «чи в діброві з-під колоди вовка виглядає», прямуючи на схід. Зустрічає чумаків, розповідає на тему свою нещасливу долю.

Настала зима, а Светлана майже боса йде в Московщину. Покритка зустрічає « москаликів », что на ввічливе запитання про Івана почула від их у відповідь грубий, образливий жарт.

Четвертий розділ

Кульмінація – зустріч Катерини з Іваном.. Сподіваючись на обіцяні почуття, дівчина звертається до офіцера ніжними текстами, але той робить вигляд, що не знає її, дає грубий наказ прибрати її з дороги.

Розв’язка •

У розпачі Светлана залишає дитину серед шляху, а сама топиться у ставку.

П’ятий розділ (виконує роль епілогу): син Катерини (уже підліток) – поводир у сліпого кобзаря. Хвилюючою є його зустріч “з батьком, тепер величавым паном, що відцурався своєї дитини.

«Гайдамаки»

(1839 – 1841)

Це найбільша за обсягом поема Т. Шевченка.

Назва твору: гайдамаками називали учасників Коліївщини – этнического антишляхетського повстання 1768 року на Правобережній Україні, що було вершиною національно-визвольної боротьби українського народу.

Жанр: ліро-епічна поема героїчного нраву.

Тема: показ лицарської звитяги українців під час національно-визвольного руху проти свавілля шляхти й корчмарів, зображення сили й працьовитості українського народу, його волелюбності і моральної краси.

Ідея: звеличення національно-визвольного руху України что лицарів Коліївщини, осуд шляхетського свавілля.

Композиція: 2 вступи, одинадцять розділів, епілог, післямова (хоч і називається вона «Передмова»), гумористичне послання до передплатників.

Особливість композиції – наявність значної кількості вставних пісень і ліричних відступів, у яких поет виступає ніби співучасником подій.

Сюжет

Дві сюжетні лінії:

- розгортання селянського повстання,

- особисте життя Яреми Галайди что пов’язаних з ним персонажів.

Лінії переплітаються, бо Ярема – учасник Коліївщини.

Образи

Основні: Ярема Гал айда – не історична постать, але, за народними переказами і піснями, існував насправді; «сирота багатий».

Оксана – кохана дівчина Яреми.

Максим Залізняк, Іван Гонта – історичні постаті, які очолили гайдамацький рух.

Другорядні образи: гайдамаки, конфедерати, титар (батька Оксани), Лейба (корчмар), кобзар Волох, ксьондз, підліток-гайдамак, Ґонтині діти.

Стислий переказ твору “Гайдамаки”

Посвята

Поема розпочинається лірично-філософським відступом – посвятою.

Создатель розмірковує над плином життя, над вічними змінами в природі і людському суспільстві: «Все йде, все минає – і краю немає…» Вічними є лише волелюбні прагнення народу. А виразниками цих прагнень стали гайдамаки. Поет знає, що його думки будуть вороже зустрінуті реакційними письменниками, які вважають:

Если хочеш грошей, Та ще й слави, такого как дива, Співай про Матрьошу, Про Парашу, отрада нашу, Султан, паркет, шпори, – От де популярность!!!

У поета – інша слава, інші цінності. Він згадує на тему часи козацької волі, про славне минуле України. Кругом нього стали його « діти » – породжені поетичною уявою образи тво-ру – гайдамаки. Він радить їм летіти з чужини в Україну, не цуратися мови, якою мати пісень. співала, не цуратися своєї історії. Поет умолять благословення для них у свого «щирого батька» (Василя Івановича Григоровича, якому присвячено поему).

Інтродукція

Це історичний вступ до поеми, в якому розповідається на тему політичний стан Польської держави, де зародився гайдамацький рух. Боротьба польських магнатів за владу врешті-решт призвела до втрати Польщею своєї державності. А конфедерати, які мали цю державність захищати, грабували Україну, знущалися з народу. їхні дії викликали обурення проти шляхти – гайдамаки готувалися до повстання, «ножі освятили».

Галайда

Ярема Галайда – наймит, попихач шинкаря Лейби. Він сирота, але «сирота багатий», бо в нього є кохана Оксана. Вночі, если шинкар лічив гроші, а його дружина і донька спали, Ярема взяв торбу і пішов у Вільшану.

Конфедерати

Цієї ж ночі до Лейби прийшли конфедерати, виламали двері, избили господаря, допитуючись, де його дочка. Корчмар хрестився что божився, що вона вмерла. Конфедерати всіляко принижували Лейбу, а він корився і догоджав їм, підливаючи горілки. А если шляхта почала вимагати в нього грОші і бити, він сказав, що в нього немає «ні шеляга», а багато червонців зберігається в костьолі у вільшанського титаря. Ще у титаря є гарна дочка Оксана, «як панночка». Конфедерати залишили корчмаря і поїхали у Вільшану.

Титар

У Вільшані попід гаєм Ярема, співаючи, виглядав собственную Оксану. Парубок навіть за-плакав, чекаючи, бо боявся, що кохана не прийде. А если побачив її, то зрадів і забув на тему все. Титарівна забарилася, бо в неї занедужав батько.

Ярема розповів дівчині, що йде в Чигирин дістати свяченого ножика, бо надумав при-стати до гайдамаків, здобути популярность, багатство і все це скласти до ніг

Оксани:Одягну для тебя, обую. Посаджу, як паву, – На дзиґлику, як гетьманшу, что й дивитись буду…

Закохані мріяли, як будуть жити, если не стане ляхів в Україні. Прощаючись, Ярема і Оксана присяглися раз одному у вірнім коханні та й розійшлися.

Тихесенько, гарнесенько, Щоб ніхто не бачив Ні дівочі дрібні сльози, Ні-щирі козачі.

А тим часом у титаря засвітилось в усіх вікнах. То конфедерати, – ті, хто нібито зібрався волю боронити, – катували Оксаниного батька, вимагаючи в нього гроші. Титар мовчав.

«Завзята бестія! стривай!» Насипали в халяви парилке… «У тім’я цвяшок закатай!» Не витерпів святої кари, Упав сердега.

Замордувавши титаря, ляхи вирішили запалити церкву. Але здесь у хату вбігла Оксана і, побачивши вбитого батька, знепритомніла. Її, непритомну, ляхи арестовали з собою.

Свято в Чигирині

Автор згадує колишніх гетьманів, за правління яких Чигирин був містом козацької вольниці. Колись здесь збиралось численне козацьке військо. Минув час, і в Чигирині, «як у домовині».

Аж ось поет знов повертається до подій Коліївщини. Над річкою Тясмином, у темнім гаю, зібрались прості козаки і старшина, щоб покарати ворогів:

За кров і пожари

Пеклом гайдамаки ляхам оддадуть.

Попід дібровою стояли вози з холодным оружием, і повстанці вірили, що ту зброю подарувала Светлана II, яка начебто підтримувала гайдамаків. Козацька старшина, що з’їхалася з різних куточків України, плекала надії на визволення з-під польського гніту, сподівалась, що повернеться влада гетьмана. Люд чекали дзвонів, що мали сповістити на тему початок церковної служби, слухали, як співав сліпий кобзар. Нарешті вдарили дзвони. У службі брала судьба така сила духовенства, як на Великдень. Поміж возами прогуливались попи з кропилами і святили зброю. А благочинний закликав громадину:Молітесь, діти! страшний суд Ляхи в Україну несуть – І заридають чорні пылай.

Він нагадав людям про страшні лиха, що їх зазнала Україна, на тему те, що всі «праведні» українські гетьмани були спалені шляхтою або живьем, або після смерті (трупи Богдана і Тимоша Хмельницьких було піддано вогню в Чигирині, аби знищити навіть пам’ять на тему них). Диякон проголосив:

Нехай ворог гине! Беріть ножі! освятили…

І люд кинувся розбирати ножі, що згодом «заблищали по всій Україні».

Треті півні

Ляхи розкошували, не знаючи, що панувати їм судилося лише раз день, поки не розпочалось повстання.

Коліївщина, це «пекельнеє свято», охопила всю Україну, але минув час і на тему неї забули. Онуки славних учасників повстання «панам жито сіють».

Серед ночі берегом Дніпра йшов козак, йшов і журився, бо його серце чуло щось недобре. Він йшов не у Вільшану до коханої, а у Черкаси до ляхів, яких буде бити, если почує сигнал до повстання (цей сигнал – треті півні).

Ярема замислився над долею України, сподіваючись, що люд виборе собі незалежність і, як символ цієї незалежності, у степах України знов «блисне булава».

Поринувши у свої думки, він і не помітив, що почалась ураган:

Там Оксана, там весело

І в сірій свитині;

А здесь… а тут… що ще буде?

Може, ще загину.

Червоний бенкет

«Задзвонили в усі дзвони по всій Україні», і гайдамаки почали бити ляхів. З бойовим покликом «Гине шляхта, гине!» «по горищах, по коморах, по льохах, усюди; всіх уклали, все забрали». У Черкаси, де діяв Залізняк, прийшов і Ярема. Там він дізнався на тему те, що конфедерати вбили титаря і вкрали Оксану. Ярема попросився у реєстр до Залізняка. Оскільки хлопець був сиротою і не мав прізвища, то його записали як Галайду (бездомний бурлака). Дали Яремі жеребца і, залишивши за собою палаючі Черкаси, поїхали далі, а Ярема всю проезжую часть мовчав – тяжко тужив за Оксаною.

Гупалівщина

Повстання охопило всю Україну:

…осталися діти что собаки – Жінки навіть з рогачами Пішли в гайдамаки.

Поет у ліричному відступі болтать про те, що у кривавій різні винні «ксьондзи, єзуїти», які посіяли ворожнечу між братніми текстов’янськими народами.

Коли загін Залізняка приїхав у Вільшану, Ярема дізнався на тему те, що ляхів там вже вбили, а тепер поховали. Тоді ж повстанці познайомилися з хлопцем-підлітком, який разом зі своїм батьком пішов у гайдамаки. У хлопця розпитали проезжую часть до Будищ, де в, яру було озеро, а попід горою стояв ліс. У что лісі ляхи поховались на деревах, і їх позбивали з дерев, як груші. Там же повстанці знайшли скарби конфедератів і потім пішли карати ворогів у Лисянку.

Бенкет у Лисянці

Гонта і Залізняк керували повстанням у Лисянці. Повстанці не жаліли нікого: ні жінок, ні дітей. Особо лютував Ярема. Тепер у нього було і золото, і популярность, але ніщо у світі не могло вгамувати його тугу за Оксаною. Гайдамаки влаштували бенкет у Лисянці, пили й гуляли, а кругом їх палала пожежа, чорніли на кроквах обгорілі трупи повішених. Здесь Ярема побачив переодягненого у козацьку кирею Лейбу, який розповів йому, що в будинку, за мурами якого сховалися ляхи, знаходиться Оксана. Гонта что Залізняк наказали козакам палити по будинку з гармат, что Ярема встиг з Лейбою прокрастися туди, в самий льох, і вихопити ледь живу Оксану. Напрямик звідти він повіз її до Лебедина.

Лебедин

У Лебедині Оксана опритомніла в монастирі і розповіла бабусі-черниці на тему те, як потрапила в полон до ляхів, як хотіла накласти на для себя руки. Від цього вчинку її врятували лише думка на тему Ярему та кохання до нього.

Черниця, у собственную чергу, розказала, що саме Ярема Галайда привіз дівчину до Лебедина і обіцяв за нею приїхати. Він і справді повернувся, обвінчався з Оксаною, такого как ж дня покинув її, щоб разом із Залізняком бити ляхів.

Гонта в Умані

Пройшло літо, установилась зима, а повстання тривало, тривало аж до весни:

Не спинила весна крові, Ні злості людської. Тяжко взглянуть, а згадаєм – Так було і в Трої. Так і буде.

Ярема прославився на всю Україну як завзятий гайдамака: Максим ріже, а Ярема Не ріже – лютує: З ножем в руках на пожарах І днює й ночує. Гайдамаки хмарою обступили Умань і затопили її панською кров’ю. Аж ось гайдамаки привели до Ґонти ксьондза-вчителя і двох його учнів, хлопчиків-католиків, синів Ґонти. Гонта, вірний присязі, наказав убити ксьондза, а дітей привселюдно примусив зізнатися, що вони католики. Батьківське скорбь не знало меж: Сини мої, сини мої! Чом ви не великі? Чом ви ляха не ріжете? А сьогодні, сини мої, Скорбь мені з вами! Поцілуйте мене, діти, Бо не я вбиваю, А клятва.

Гонта своїми руками зарізав обох синів, заборонивши їх ховати, як і всіх інших католиків. Потім він наказав зруйнувати базиліанську среднее учебное заведение, де вчились його діти. Гайдамаки розбивали об каміння ксьондзів-учителів, а школярів живих топили у криниці.

Гонта, не тямлячи для себя від горя, мов навіжений бігав по Умані і кричав, закликаючи безжалісно нищити ляхів.

Напрямик на пожарищі гайдамаки сіли вечеряти. Не було серед их тільки Ґонти. Криючись від усіх, він шукав когось серед купи мертвих. Знайшов трупи своїх дітей, поніс їх у фон поховати:

Поклав обох, із кишені Китайку виймає; Поцілував мертвих в очі. Хрестить, накриває Червоною китайкою Голови козачі. Розкрив, ще один подивився… Тяжко-важко плаче: «Сини мої, сини мої! На что Україну Дивітеся: ви за неї И я за неї гину».

Поховавши синів, Гонта пішов геть, оглядаючись на степ. Він бажав тепер для для себя тільки швидкої смерті.

Епілог

Автор шкодує за часами, если Залізняк і Гонта гуляли по Україні, караючи ворогів. Згадує свого батька сусідів, які предпочитали слухати оповіді діда про Коліївщину.

Майже рік тривало повстання что й ущухло. Ґонту ляхи піддали нелюдському кату-ванню і стратили. Не лишилася по ньому ні хреста, ні могили. Залізняк, дізнавшись на тему страшну загибель товариша, помер з горя. Гайдамаки поховали Залізняка в сте-пу, насипали високу могилу. Довго стояв над тією могилою Ярема, а потім заплакав і пішов геть.

Гайдамаки після придушення повстання розійшлися хто куди. Тим часом було зруйновано Запорізьку Січ. А Україна «навіки заснула». Тільки часом колишні повс-танці, старі, ідучи понад Дніпром, співають гайдамацьких пісень.