“Так ніхто не кохав”

Значна частина поетичного доробку В. Сосюри — це любовна лірика. Це і вірші на тему перше кохання, що пережив він під час революції, і твори, присвячені дружині Марії, з якою щасливо прожив до смерті, але навіть у похилому віці любив її например же ніжно і пристрасно, як молодим.

Молодість В. Сосюри, що протекала на степах Донеччини, припала на часи революції. Романтичний і запальний юнак спочатку вступає до петлюрівських загонів, а пізніше, повіривши в ідеї комунізму перейшов до більшовиків. Спустя багато років, ставши вже визнаним поетом, В. Сосюра згадає на тему своє перше кохання, якому на дорозі стали революція что війна. Тоді в сірій шинелі під вербою в донецькому степу він прощається з коханою. что пристрасть, що панувала в молодих серцях, передають такі рядки:

Твої губи — розтулена рана…

Ми хотіли й не знали — чого…

Од кохання безвольна і п’яна.

Ти тулилась до серця мого…

Юнак був впевнений, що ніщо не може розлучити його з любою дівчиною назавжди, але сталося інакше:

Ти издавна вже дружина другого,

Я ж — відомий вкраїнський поет.

Він готовий відмовитися від слави заради неї, навіть очі дружини нагадують йому її. Любов поет порівнює із багнетом, встромленим у його серце.

Кохання у В. Сосюри нерозривно пов’язане із природою. Зорі, садки, верби, акації, волошки, солов’ї — це не просто тло для його кохання, весь оточуючий світ ніби сам наповнений пристрастю і ніжністю. что і з’являються такі образи, як “ночі жагучі”, солов’ї, що солодко співають на тему любов, “закохані зорі”. Природа відчуває справжнє кохання, а что переймається і живиться ним. Ліричний герой поезії “Например ніхто не кохав” впевнений, що його кохання найсильніше на всі світи і віки. Він думає, як кожна закохана людина, що відкриває для для себя ці почуття вперше, і впевнений; що ніхто не переживав їх раніше. Отже, не чудно, що йому в цей день і світ здається іншим, кращим. Ліричний герой думає, що і природа навкруги закохана і оновлена любов’ю, як і він сам:

В денек такий на землі розцвітає весна

І тремтить од солодкої муки…

Ліричний герой не відмежовує у своїй душі кохання до дівчини і до України:

Коханий обожать не захоче тебе,

Коли ти не любиш Вкраїну…

А в іншій поезії ліричний герой зізнається, що в серці його “злилися і ти (кохана) і Вона (Україна) в тип єдиний навіки”. Так думала справді патріотична і романтична людина.

Поезії, написані в тридцяті роки і пізніше, присвячені дружині В Сосюри — Марії, яка була найбільшим його коханням. Ці твори трохи спокійніші, бо написані вони, вже дорослою людиною, але сповнені тим самим настроєм. Ліричний герой поезії “Якби помножити любов усіх людей”, як і раніше, впевнений у что, що його любов не знає аналогій: вона, “як денек”, світить яскравіше, ніж усі сонця на світі, пахне міцніше, ніж усі квіти, жодна красуня землі не відверне його погляду від Марії. Весь навколишній світ: і ліхтарі, і зорі, і гілля, і далеке море — співає йому єдине текст: “Маріє!..”

В. Сосюра у своїй інтимній ліриці постає невиправним романтиком. Його можна порівняти із Петраркою і Данте, любов яких є взірцем для наступних поколінь. Кохана для этих людей — це ідеал, натхнення і смисл усього життя.