Психологічна роль образу селянина у розкритті головної ідеї новели Михайла Коцюбинського “Intermezzo”

Новела “Іntermezzo” була написана М. Коцюбинським відразу після революції 1905-1907 років, если в Україні панував час ідейних хитань і нерозв’язаних соціальних заморочек. Його особливості позначилися і на свідомості, і й на всьому житті людей, особо – діяльних учасників революційних подій.

Одного з их М. Коцюбинський робить головним героєм своєї новели. Письменник був видатним майстром психологічної свойства персонажів. Саме через показ внутрішнього буду героя новели, через його самоаналіз досягає письменник найбільшого висвітлення, розкриття ідейного змісту “Іntermezzo”. Ми бачимо надломлену, стомлену життям людину у кризовий час, если його песимізм примусив покинути місто, щоб усамітнитися: “Я утомився”, “Мене втомили люд”. Але й насамоті його переслідують жертви терору: розстріляні, повішені…

что наступного ранку, після цієї жахливої ночі видінь й спогадів, герой поринув у світ природи, яка оновлює його душу. На мою думку, опис зміни буду героя під впливом краси навколишніх краєвидів, сонця, землі, поля Коцюбинський використовує не випадково. Например, я згоден: природа дійсно здатна оновити людину. что мені здається, що природа з її життєдайною силою є в новелі передвісником зустрічі героя з чимось этим же могутнім і прекрасним у своєму єстві, як і вона сама.

І така зустріч відбувається! Перед нами постає другий персонаж, який своєю розповіддю примушує міського інтелігента-демократа, що втомився від людей, змінити собственную позицію: “Прощайте. Йду поміж люди. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає…”

Хто ж він, цей простий селянин, що відіграв таку важливу роль у переломі психологічного буду головного героя? Це він, образно кажучи, покликав нашого героя, що гнітився тягарем спогадів трагічних подій часу революції, до нової діяльності. Це він, на мою думку, і є уособленням тієї народної сили, що надихала передових синів України на боротьбу за кращу її долю.

Із маленьких свідчень селянина видно, що цей простий чоловік досить політично розвинений. Він уже усвідомив, що голими руками землю взяти не можна. За судьба у спробі здобути землю він відбув рік у тюрмі і тепер ще знаходиться під суворим наглядом станового. Його щиро обурює что, що між своїми людьми немає єдності, скрізь панують ворожнеча, зрада й продажність: “Найближча людина готова продати”, “Між людьми, як між вовками”. І от уже головний персонаж-інтелігент переймається гнівом селянина, бо його душа, раніше скам’яніла від розпачу і втоми, вже прокинулась, розбуджена зустріччю з природою, трепетно розкрилась назустріч сонцю. Він вибухає піднесеним, поетичним закликом: “Беседуй, говори. Розпечи гнівом небесну баню. Покрий її хмарами твойого горя, щоб були блискавка й грім. Освіжи небо і землю. Погаси сонце й засвіти приятеле на небі. Говори, говори…” Ідейний патетика усього твору виражається через символічні образи заклику: блискавка, грім, сонце. Цей патетика ми вбачаємо у вольовому прагненні громадсько-політичного діяча здійснити корінні зміни в суспільному житті.

Отже, тип селянина має у новелі надзвичайно важливе і велике психологічне навантаження, бо в ньому, на мій погляд, сконцентровано тип простого українського народу заради якого, власне, і присвячува ли революційній діяльності своє життя передові інтелігенти-демократи.