Провідні мотиви творчості Байрона

Класицистичні посмотри Байрона здаються несподіваними для поета, чиє ім’я увійшло в історію англійської і світової літератури як найбільш впливового виразника романтического світогляду. У його «Щоденниках і листах» висловлено чимало міркувань на тему поезію і прозу як минулого, так і майбутнього, але думки ці такі ж суперечливі, як і сама постать величавого майстра. А щоб хоч трошечки зрозуміти мотиви творчості поета, слід звернутися до його філософії. І в собственную чергу самі філософські погляди Байрона викликали до життя шедеври його творчості.

А мотиви творчості англійського митця змінювались зі зміною його поглядів протягом усього життя.

Витоки літературних поглядів молодого Байрона слід шукати в етичних і естетичних поглядах віку Просвітництва. Але цікавився він і зразками ліричної, епічної что драматичної творчості античних авторів, а в останні роки життя й творчістю італійських поетів раннього і пізнього Відродження, що не могло не відбитися на мотивах власної творчості, хоча сам Байрон не один стверджував, що перевагу над поетами віддає історикам.

Літературні посмотри молодого поета цілковито виявились у юнацькій збірці «Години дозвілля». Вірші, що увійшли до цієї збірки, були наслідувальними. Мотиви вольнодумства вимальовувалися розпливчасто, а роздуми на тему швидкоплинність дружби і кохання — меланхолійно. Найбільш типовими для цієї збірки стали спогади на тему дитинство. А перша сатирична поема «Англійські барди і шотландські спостерігачі» не свідчила на тему оригінальність поглядів щодо призначення мистецтва і митця.

Але позиція юного Байрона щодо цієї теми зберігається і в більш пізні періоди його творчості. Усе своє життя він дотримувався класицистичної теорії мистецтва і розуміння завдань поета. Деякі ранні твори поета було видано лише після його смерті. Серед их сатира «Прокляття Мінерви», в якій поет водночас звинувачував тих, хто грабував люд Греції, і прославляв античні шедеври священного храму в Афінах. Отже, високі громадянські і політичні мотиви властиві навіть ранній творчості Байрона. І лише поема «Паломництво Чайльд Гарольда» стала новим етапом у творчості Байрона. Адже в ній спустя внутрішній світ персонажа й автора розкриваються і героїка давніх что нових часів, і трагічні проблеми сучасності. Дотримуючись «високого» стилю, віддаючи перевагу абстрактним і піднесеним образам, Байрон надає своїй поемі такового особисто-пристрасного тону, що доля особистості почала розглядатись як частина всесвітнього процесу. Тож поему «Паломництво Чайльд Гарольда» можна розглядати як новий художній порух епохи класицизму.

Лірика зрілого поета набула нраву сповіді, а у східних поемах вилилась у тугу поета, у його обурення проти лицемірства что тупості, які в епоху реакції принижували гідність людини.

Ворожнеча зі світом героїв східних пообедаю Байрона набула нового філософського осмислення у швейцарській драмі «Манфред». Трагедія графа Манфреда викликана не стільки зіткненням із людьми, яких він зневажає, не стільки провалом кохання, скільки тим, що сам він не витримує власного морального суду. Трагічними для нього стають не обставини, які оточують, а його власні почуття.

Але найбільш плідним став «Італійський» період творчості Байрона. Він вражає нас патетикою четвертої пісні «Чайльд Гарольда», «Одами до Венеції», «Скаргами Тассо», бешкетними пародійними октавами «Беппо» і «Дон-Жуана», урочистими терцинами «Пророцтва Данте» і невимушеністю ліричних віршів, класицистичними трагедіями і романтичними містеріями, віршованою повістю «Острів», прозовими трактатами.

Певно, це був період свідомих пошуків, націлених на остаточне вирішення питання на тему призначення поета у сучасному світі.

Чого ми хочемо від слави? Щоб сповнить Листок непевного паперу, мудра хіть! Силкуємось зійти в парилке, в самообмані На гору, хоч її верх й у тумані. Про се поет свою півношницю-свічу Знай палить, і герой вбиває досхочу, Як же потліє все,— мов на 1 досаду, Зістанеться ім’я… Герої Байрона мають відбиток душевної величі, самовідданості і внутрішньої складності, властивих прославленим персонажам Шекспіра. Навіть у класицистичній за своїми засобами сатири «Бронзовий вік» Байрон зображує могутній і сповнений протиріч тип Наполеона, близький великим злодіям і честолюбцям шекспірівських трагедій.

Саме в «Дон-Жуані» Байрон виступає суддею моралі і суспільних відносин, виражає своє уявлення на тему батьківщину, «тюремщицю народів», «напівпедантичну-напівкомерційну» країну, правлячі кола якої силяться надати своїй користолюбній політиці високого морального что релігійного значення.

Я думаю, що все розмаїття творчості Байрона відбиває його прагнення до гармонійного і великолепного ідеалу мислителів минулого. Але дійсність, у якій живой поет, не могла стати підґрунтям для пошуків подібного ідеалу ні в житті, ні в мистецтві. что відчуття нездійснених пошуків і стали причиною дисгармонії як у світобаченні Байрона, например і в протиріччях мотивів його творчості.