Повість «Страчене життя» – найвидатніший твір Архипа Тесленка

Вершиною творчості Архипа Тесленка є повість «Страчене життя». Вона написана у двох варіантах протягом 1909—1910 років; одразу ж після закінчення публікувалася двічі — в газеті й окремою книжкою.

Твір побудований на определенному життєвому матеріалі. В основу сюжету покладено трагічну історію двоюрідної сестри создателя Зінаїди Строй. Змальовані широкі соціальні картини відображають явища тогочасної «мізерної дійсності».

Толика героїні повісті — Оленки Панасенко показується на широкому тлі суспільного життя. Події, що відбуваються в одній Панасенковій родині — Михайла, його дружини Палажки что дочки Оленки, розкривають становище селян-бідняків. У сім’ї Панасенків панують нестатки — нічого їсти, навіть солі немає. Живуть вони у старій, похиленій хаті. «їство: борщ, хоч видивись, картопелька, цибуля, часник, що аж хата провонялась цим. А хата така кособока, старенька, і так тісно, поночі в їй».

Різко протилежними бідноті виступають у творі багатії, гнобителі, «хазяї».

На першому плані — пани Кочури, «люди багаті… Старий Кочура у земстві чимось єсть…» Сільські багатії, пани визискують бідноту, зневажають трудівника, топчуть людську гідність. Характерний уже перший епізод повісті — на станції «панок у брилику» зневажливо дивиться «то на свиту Михайлову, то на зашкарублі чоботи». З погордою ставиться до обездоленого люду сільський лихвар Остапчук. «Мужик необразований! Що він тямить?»

Зіткненням представників протилежних класів письменник показує гостру соціальну нерівність, пекучу несправедливість: «Аж млосно стане тобі, як їх прирівняти до для себя…»

У повісті Архип Тесленко нещадно викриває експлуататорів что їхню ідейну опору — ліберальне панство, яке з фальшивими проповідями намагається відвернути трудящих від боротьби за соціальні й національні права, а також релігію, представлену насамперед в образі попка Полієвкта, усі проповіді, обіцянки і дії якого пройняті лицемірством.

У повісті показано поступове зникнення ілюзорних уявлень героїні, навіяних їй ліберально-просвітянським чтивом. Розгледівши огидне низькопоклонство Грищенка, Оленка зневірилась у святобливості, що призвело до втрати віри в Бога: «А для вас, батьку, мамо, ось що скажу: віра в Бога не в самому ходінні до церкви, не в ритуалах самих…» Соціальний конфлікт спричинився до різкого психологічного зламу у свідомості й почуттях Оленки.

Оленка загинула. Але ціною життя вона висловила гнівний протест і панові, і попку, і глитаю.

Гоке, що звалилося на віруючого батька і богомольну что жадібну матір, свідчать, як тяжко розплачуються люд, у яких затьмарюється свідомість і втрачається людська гідність під згубним впливом дрібновласницької психології.

Зображена в повісті трагедія пригнобленого й затурканого селянина-трудівника, батька Оленки бідняка Михайла — явище типове для тогочасної дійсності. Джерела його темноти мають різко виражений соціальний нрав — убогість і релігійність. На тому ж ґрунті дрібновласницька психологія породжує жадобу до землі-годувальниці, спричиняє невгамовне прагнення будь-що придбати «скибку», хоч би і ціною втрати власної честі й гідності (за намовою Остапчука Михайло пише скаргу на свого брата Василя).

Благородні риси нраву письменник розкриває в образі справжнього друга Оленки, її двоюрідного брата Сергія, також учителя. Це чесна, передова людина, яка не хоче плазувати перед панами і йти проти власного сумління. Не имела возможность жити, пристосовуючись до підлості, й Оленка. Вона не стерпіла лицемірства святенника, його поблажливого ставлення до «рабів божих» і жорстокості до непокірних. Злодіяння постороннего і ненависного табору довели її до самогубства. Чесна і нескорена трудова людина — безправна вчителька у світі хижаків — бросила своїм убивцям останній виклик стратою життя.

Повість «Страчене життя» — найвидатніший твір Архипа Тесленка, де з такою глибиною соціального аналізу і психологізму зображено трагедію страченого життя. У повісті гостро відчувається пекучий гнів і біль, нещадний осуд убивців — ворогів трудящих что їх опорі — релігії. Фальш псевдопроповідей, облудність релігії і злочинства церковників викривається цілим змістом твору, особо внутрішніми монологами Оленки. її останній акорд: «Убивці!» звучить як звинувачувальний вирок усім лицемірним «служителям хрестовим», хто стратив життя людини.