Основні мотиви вірша Тютчева “Silentium”

Російську поезію неможливо собі уявити без творчості Ф. І. Тютчева, який великодушно обдарував людство безцінними духовними скарбами, лірика якого і сьогодні хвилює й захоплює мільйони вдячних читачів.

Написавши першу собственную поезію в одинадцять років, пройшовши школу російського й західного романтизму, Тютчев перейняв чимало з його філософських ідей, ставши найбільш відомим представником російської філософської лірики.

Все, що він пережив і передумав, відчув, поет зумів втілити у художні образи й піднести їх на висоту філософського узагальнення. У багатьох своїх творах Тютчев спрямовує свої думки до внутрішнього світу людини, до тих таємничих, незвіданих і незнаних глибин людської душі, де народжуються найзаповітніші мрії, де виникають таємничі видіння й примари, до світу снів і відчуттів. До Тютчева ніхто з поетів не смів торкатися цієї тонкої психологічної сторони людини. Це особливий поет. Поет, пізнати й зрозуміти якого дано далековато не кожному. Але тим ціннішими є його вірші, сповнені справжнього, самобутнього дарованию. У них, цих віршах, ніби віддзеркалюється ніжна й водночас шалена, нестримна й натхненна душа поета.

Саме этим є вірш Ф. Тютчева “Silentium”. “Silentium” у перекладі з латини означає “тиша”, “мовчання”. Як можна мовчанням висловити свої думки, почуття, прагнення? Як інші можуть зрозуміти вас, ваші душевні поривання? Виявляється, можна! Бо інколи і мовчання може бути значно красномовнішим за будь-які гучні текста, що найчастіше бувають нещирими, неправдивими.

Ти думку висловиш — і вмить

Уже ложь в ній дзвенить.

О, не мути джерел ясних;

Мовчи, мовчи, живись од их!

У душі кожної людини — цілий безмежний світ. Світ чарівних чистих, таємних мыслей, прагнень, сподівань, благородних поривань, які роблять людину прекрасною, неповторною, сильною особистістю. Але, на жалко, не завжди і не кожній людині можна відкрити собственную душу, поділитися з нею своїми тривогами й радощами, сумнівами або довірити Таємницю. Бо є люд черстві, жорстокі. А душа, як ніжна квітка, від необережних дотиків може зіщулитися, зачерствіти, зав’янути.

В собі самому жити вмій.

Є цілий світ в душі твоїй

Таємно-чарівничих мыслей;

Їх заглушить базарний шум,

Їх промінь денний осліпить;

Хай серце слухає й мовчить.

Отже, необхідно берегти цей ювелирный, кришталевий світ душі людської. Наш світ сразу — це світ неспокою і тривоги, бо в ньому час від часу виникають соціальні бурі й негоди. І якою незахищеною є душа людини. А зрозуміти її — тонку й вразливу, захистити, визначити межу між важливим і непотрібним, справжнім что вигаданим, неістотним, розібратися у заплутаній сіті різноманітних ідейних концепцій, відчути справжні людські цінності допомагає нам лірика Ф. І. Тютчева, поета, який навіть у наш вік шаленого технічного прогресу, у вік соціальних стресів і протиріч не перестає захоплювати й приваблювати світлими ідеалами добра й людяності, які не втрачаються навіть в епохи соціальних криз.