Образ Марії — символ багатостраждальної України (за романом «Марія»)

Багато було в Україні жінок, здатних безмежно любити працю, собственную родину, свою землю. І, здається, саме їм рідна территория доручала нести на своїх плечах непомірний тягар відповідальності за усе, що відбувається на її безкрайніх просторах. Ці жінки повинні були вистраждати щастя не тільки для власної родини, а й для усього людства. Як це довелося зробити неписьменній селянській жінці Марії з однойменного роману Уласа Самчука.

«Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела двадцять шість тисяч двісті п’ятдесят вісім днів». Випадали і щасливі дні, але більшість їх чомусь була важкою, болючою, наче випробувала жінку. Вже у шість років Марія стала сиротою. Спочатку загинув у каменоломнях батько, а за 2 місяці потому не стало і матері. Дівчинку арестовала до себе тітка Катерина. Марія дуже быстро відчула, як ставляться до нерідної дитини: «Чорні м’якенькі її кучері довго не милися і збилися у твердий ковтун». Дівчинку постійно истязали «пасожери», «на плечах висить брудна полатана сорочина». Швидко пішла і працювати, что ще й діти постійно знущаються з неї, бо сирота.

З дев’яти років почала працювати у порядного господаря Мартина Заруби, де до дівчинки добре ставилися. За це Марія працювала на повну мощь. Вже з п’ятнадцяти років багато парубків намагалися зачепити цю гарну дівку, у якої «кучері чорним полум’ям горять». Але полюбився їй раз, кучер Корній. Проте скоро його арестовали у матроси. Марія довго тужила за коханим, але час спливає, что вирішила піти заміж за Гната Кухарчука, хорошего хазяїна. Народився хлопчик Роман. Марія була щаслива, ніби заново народилася на світ. На жаль, щастя було її недовгим. Толика наче весь час насміхається з неї: спочатку вона втрачає сина Романа, потім народжує мертву дитину. Навіть если здавалося, що щастя нарешті заглянуло до її хати, Марія відчула усю його несправедливість. Народилася дівчинка Надія, яка допомогла жінці трохи відійти від страшних спогадів, але жила вона недовго, бо заразилася тифом чи скарлатиною. «Марія задумывалась: нема більше справедливості. Це ж жорстока несправедливість. То ж безглуздя. Якісь кпини над нею…» что тут ще і з Гнатом сталося нещастя: 1

Деревина у лісі розтрощила йому ногу, і він цілий місяць пролежав хворий. За цей час Марія зійшлася з Корнієм, який повернувся назовсім додому. Вона зрозуміла, що кохала тільки цього чоловіка і попросила у Гната розлучення. Довго він не погоджувався, але таки довелося це зробити.

Марія незабаром стала дружиною Корнія. Народився син Демко. Быстро доля подарувала двійко дітей: Надійку что Максима, а згодом відбудували нову хату. Щастя ніби стало повертатися до жінки обличчям. что це тривало недовго, бо під час «гапонської» війни арестовали Корнія. Марія залишилася сама: працювала, ростила дітей. У цей час сталася жутка подія: коли жінка пішла до церкви, загорілася її хата, де були діти что стара Корнієва мати. Добре, що усі залишилися живі, хоч і обпечені. Хату допомогли відбудувати сусіди, разом зібрали і врожай.

Йшли роки. Народився ще раз хлопчик Лаврін. Виросли діти, налагодилося господарство, Корній что Марія зажили, мов у Бога за пазухою. Усе було добре, доки толика не почала знову насилати випробування. Демка арестовали у рекрути і завезли на Кавказ, а на Максима батько не міг покластися, бо что не любив хазяйнувати.

Проминув 1914 рік, если було поранено Демка. У 1917 році загинув Демко, але повернувся Максим. «Серед глаз гранатних і скорострільних білих зубів вбирався молодий селюк у більшовицьку шкуру». Марію лякає цей новий Максим, особо коли її власний син розстріляв з нагана «київський образ». Люд відчули, що таке «сіцілізм». Максим рік за роком агітує селян, які йому вже не вірять: «Той твій сіцілізм, чи як там його звеш, назви лише ледарством і розпустою… Шлюбу нема, родин нема…». Марія у розпачі: вона усе життя мріяла на тему щастя, єдність своєї родини, а тепер кожен із синів тягне своє. Найбільше її лякає Максим, бо йому байдуже, що «земля України стогне, п’є кров, насичується, лускає, криється високими, необузданными бур’янами». Син навіть виганяє батьків з власної хати. Тим часом Надія виходить заміж, народжує дитину.

У селі відбуваються страшні події. Почалися «п’ятилітка», «індустріалізація», зняли дзвони, закрили церкву. «Україна крючиться з голоду колгоспів, обливається потом, риє свій чорнозем і видирає з землі «хлєб»». А Максим зрікається своїх батьків. Чи такового «щастя» хотіла Марія? Чи «щастя» дізнатися, що хвора дочка Надія вб’є і з’їсть собственную дитину, або що Корній не витримає й за усі нещастя зарубає сокирою сина Максима? А до хати підкрадається аппетит, дивиться жахливими очима, і неможливо від нього сховатися. Марія хворіє, что ще й Корній вирішив забрати собаку і після скоєного злочину ніколи не повертатися. Марія нарешті усе зрозуміла. Вона тепер знала, що залишилася сама: «Поморщені, сухі, запалі щоки. Випнуті гострі вилиці, очі глибоко-глибоко у влажному місці сидять, потемнілі, погаслі».

Ось например і закінчилося життя багатостраждальної матері Марії. Знайшли її вже захололу. Зрозуміла вона, що не матиме щастя у житті, то і життя не потрібне. Немає ані дітей, ані чоловіка, розпалася отчизна. Незрозуміло, як далі жити, коли відбирають останнє. Йшов «26258-й денек… день останній, день кінця». Вона не дожила двох років до сімдесяти, і вінчали це життя промені теплого сонця. Например помирають святі. Відкрий, Боже, браму королевства Твого: до Тебе йде багатостраждальна душа Марії.