Національний колорит поеми «Енеїда»

«Енеїда» Івана Котляревського – оригінальний твір нової української літератури, написаний народною розмовною мовою. Створювалась поема тривалий час, понад двадцять п’ять років. її ще називають «енциклопедією українського життя кінця XVIII – початку XIX століття», бо в творі змальовані різноманітні явища суспільного життя в Україні такого как часу, відтворені характерні риси побуту, звичаїв нашого народу. Своєю «Енеїдою» Котляревський розповів усьому світові, що є такий люд – українці – із самобутньою культурою, традиціями. Написана «Енеїда» Котляревським на запозичений сюжет. Письменник «перелицював» на український образец3 відомий твір античності – «Енеїду» Вергілія. Котляревський ніби одягнув античних героїв в українське вбрання, наділив їх рисами вдачі свого народу.

Розповідь на тему подорож Енея і троянців ведеться в жартівливому тоні. Герої Котляревського позбавлені величності, святості, вони змальовані звичайними людьми з притаманними їм слабкостями.

«Енеїда» Котляревського була найбільш талановитою переробкою Берилієвого твору. Письменник використав античний сюжет лише як зовнішню оболонку, наповнивши її цілком оригінальним змістом.

Героїв «Енеїди» можна поділити на дві групи: земні герої что небожителі, що мешкають на Олімпі. Серед земних героїв виділяються Еней і троянці. Вони змальовані в поемі разносторонне: і в бурлескному, і в героїчному планах.

У перших розділах поеми троянці змальовані у знижувальному плані – це ватага розбишак, які люблять порозважатися, зазирнути в чарчину, їхня поведінка чимось нагадує розваги запорожців. Ватажок троянців – Еней – «парубок моторний» і «хлопець – хоч куди козак», вдатний до всяких витівок. Він теж обожать погуляти. Але водночас це люди обов’язку. Если виникає потреба боронити рідний край, то Еней і троянці виявляють мужність, патріотизм, поводяться як доблесні воїни. В останніх розділах поеми, змальовуючи цих героїв, Котляревський відходить від бурлескних традицій. В видах Енея й троянців виразно простежуються риси доблесного українського козацтва.

В останніх розділах поеми серед троянців Котляревський виділяє 2 образи – Низа й Евріала. Ці юнаки приєдналися до троянського війська, щоб допомогти йому воювати проти ворога, і поплатилися життям.

Котляревський захоплюється мужністю воїнів і спустя їхні образи висловлює свої погляди на что, як потрібно любити й обороняти Вітчизну:

    Любов к отчизні де героїть, Там мощь вража не устоїть, Там грудь сильніша од гармат».

Що стосується образів богів, то вони зображені в сатиричному, знижувальному плані. Котляревський опустив богів з Олімпу на землю, він позбавив їх святості, показав звичайними людьми. Боги в поемі наділені’рисами української панівної верхівки кінця XVIII століття. Вони хабарники, нероби, інтригани, нудьгують від бездіяльності, проводять час у сварках і пиятиці. Цар богів Зевс змальований як п’яниця і самодур. Нептун і Еол – хабарники. Юнона – пліткарка, інтриганка.

Суттєві риси життя панівної верхівки України відображені й в видах деяких земних героїв: царя Латина, його дочки Лависі, КНЯЗЯ Турна что інших. Нищівної критики Іван Котляревський досягає в картинах «пекла» что «раю». Вони описані в дусі фольклорних традицій, письменник висловив у цих епізодах народні посмотри. У пеклі знаходяться пани, що знущалися з незатейливого люду, несправедливі судді, хабарники, пліткарі – всі, хто не дотримувався в житті правди.

У раю ж, навпаки, знаходяться люд, які жили по совісті.

У поемі добре відтворена побутова культура українців: звичаї, обряди, народні вірування, одяг, житло, розваги, танці, національна кухня, народна медицина что інше. У цьому творі відображені особливості тогочасного життя нашого народу. Він утверджує давність родоводу й національного коріння українців, має важливе історико-культурне значення.

У літературі кожної країни є твори, без яких важко уявити собі життя народу. Одним із этих творів, безумовно, є поема Івана Петровича Котляревського «Енеїда». Узявши за базу класичну поему давньоримського поета Вергілія, Котляревський розповів на тему пригоди славного Енея зовсім по-новенькому, так, немов усі ці події відбувалися з українськими козаками. Написана справді народною мовою, поема є енциклопедією этнического життя, невичерпним джерелом мудрості та радостного сміху. Створена поема у травестійно-бурлескному жанрі, тобто этому, який передбачує творче перероблення відомого запозиченого сюжету что створення на його основі нових яскравих образів.

Уже найперші рядки поеми розкривають уважному читачеві творчий задум создателя: розповісти, спираючись на класичний твір, на тему життя українців.

«Еней був парубок моторний І хлопець хоч куди козак…» Така черта вже з самого початку налаштовує читача на певний образец3. Він ще не знає, наскільки наверняка автором буде переданий класичний сюжет, але розуміє одне: нудно не буде. Треба зазначити, що Котляревський – не перший, хто вдався до травестування римського оригіналу. Але якщо його попередники намагалися пародіювати образи, драматичні колізії класичної епопеї, то український поет і драматург намагався перелицювати оригінальний латинський слово у підкреслено зниженій патетичній тональності. Його троянці – «ватага розбишак», «обсмалені, як’гиря, ланці». Греки не просто розбили Трою, а – «зробили з неї скирту гною», уже нагадують козаків-запорожців. Іронічне зображення «троянсько-козацького» війська зовсім не має на меті принизити героїв, навпаки, вони завзяті, хоробрі, наполегливі й мужні.

Майже всі персонажі поеми, у что числі й боги, вбрані в український одяг, їдять українські страви что віддають перевагу українським напоям. Приїхавши у Карфаген, у поятояльцах у Дідони Еней вбирається в одяг покійного карфагенського повелителя: «Штани і пару чобіток, Сорочку і каптан з китайки, І шапку, талия з каламайки, І чорний шовковий платок». І страви на столі теж були знайомі українському читачеві: «Свинячу голову до хріну І локшину на переміну, Потім з підлевою індик; На закуску куліш і кашу, Лемішку, зубци, путрю, квашу І з маком медовий шулик». Навіть сам верховний господь Зевес «кружав сивуху І оселедцем заїдав». А богині на Олімпі, буває, поводяться, наче базарні перекупки: «Венера лайки не стерпіла, Юнону стала кобенить; І перепалка закипіла, 1 другу хотіла бить. Богині в гніві кроме того баби І также на утори слабі, 3 досади часом і брехнуть, І, як перекупки, горланять, 1 другу безчестять, ганять. І рід ввесь з потрухом кленуть».

Котляревський дуже достовірно наводить звичаї українського народу, зображує побут різних верств населення, а також повір’я, одяг, прикмети, народні гуляння і навіть україціькі страви. Наприклад, з опису пекла можна багато дізнатися на тему склад тогочасного українського суспільства: «Там всі невірні і христьяне, Були пани і мужчины. Була тут шляхта і мішане, І молоді, і старики; Були багаті і убогі, Прямі були і кривоногі, Були видющі і сліпі, Були і штатські, і воєнні, Були і панські, і казенні, Були миряни і попи…» А Кумська Сивілла, розповідаючи на тему себе, приводить своєрідне датування, пов’язане з тими чи іншими епізодами української історії: «при Шведчині я дівувала», а «татарва як набігала, то я вже замужем була».

У поемі обширно представлений і народний фольклор. Троянці «Кугикали все пісеньок: Козацьких, гарних, запорозьких…», «Про Сагайдачного співали, Либонь, співали і на тему Січ». А під час гулянь грала музика. От і читаємо ми на тему бандуру, дудку, сопілку, інші народні музичні інструменти. Не обминув Котляревський і народні казки. Например, уже згадувана Сивілла – типова Баба Яга зі текстов’янського фольклору; прибувши на латинську землю, троянці дарують повелителю Латину і його рідним скатертину-самобранку, килим-самоліт і чоботи-скороходи.

Окремої уваги заслуговує мова поеми. У ній органічно поєднуються прислів’я что приказки («і все на ус собі мотала», «хто чим багат, то тим і рад»), влучні крилаті вислови («бісиків пускать», «кричав, як в марті кіт»). что й самого Енея автор неодноразово називає суто по-українському – Анхізенко. Багато в поемі чисто мовних засобів – порівнянь (боги «із неба виткнули носи, …як жаби літом, із роси»; «Зевес моргнув, як кріль усами, Олімп, мов листик, затрусивсь»), епітетів («чортові сороки», «прокляті вітри» і т. ін.) Комізм твору посилюється й этим засобом, як бурсацька «тарабарщина» чудернацька «вивернута» мова шляхом неприродного поєднання різних складових частин, окремих слів («Борщів як 3 не поденькуєш, на моторошні засердчить»).

«Енєїда» – перший друкований твір нової української літератури. Самим своїм існуванням вона зарекомендовала невичерпність створення літературних зразків рідною мовою. Котляревський майстерно змалював життя українського народу, що робить його поему справжньою енциклопедією українознавства.