На крилах поезії (“Веснівка” М. Шашкевича)

В історію української літературно-мистецької думки Маркіян Шашкевич увійшов як раз із творців першого західноукраїнського альманаху “Русалка Дністрова”, виданого 1837 року в Будапешті, учасник літературного гуртка “Руська трійця”, де разом із ним співпрацювали також Іван Вагилевич что Яків Головацький. Невтомний збирач фольклору, полум’яний захисник живої української мови, Маркіян Шашкевич створив самобутні художні твори – оповідну казку “Олена”, ліричні поезії “Згадка”, “Погоня”, “Розпука”, “Туга за милою”, “Сумрак вечірній”. Серед их і перлина української класичної літератури – поезія “Веснівка”.

Тематичний диапазон творчості Маркіяна Шашкевича досить різноманітний – це й історичні зацікавлення, виявлені в поезіях “О Наливайку”, “Хмельницького обступленіє Львова”, й картини природи в “Сумраку вечірньому”, “Тузі”, “Над Бугом”, роздуми на тему сенс життя, щастя й покликання (“Лиха толика”, “Розпука”, “Думка”), і, безперечно, ребус кохання (“Туга за милою”, “До милої”). Герої його ліричних поезій – калина червона, голуб сивий, туга, козак, дівчина, що вірно його чекає, ворон чорнокрилий, вітрець, місяць, Соловій – традиційні, фольклорні, але загадкові й сучасні водночас. Ліричний герой – люблячий, з добрим, чутливим серцем, глибокими переживаннями, пов’язаний із духом народу.

Провідний патетика “Веснівки” – надія на відродження, оновлення, оспівування вічного прагнення до світла, краси, намагання сягнути висот. Символічною є вже сама назва твору, адже в усній народній творчості існує жанр веснянки – обрядової пісні, що нею закликають тепло, радість, надію:

Прийди, прийди, весно,

Прийди, прийди, красна,

Принеси нам збіжжя,

Принеси нам квіток.

“Веснівка” Маркіяна Шашкевича побудована у формі діалогу між “квіткою дрібною” что “весною раненькою”. Щоб привернути до для себя світ, квітка прохає неньку-весну виконати її волю – умолять долі, цвіту яскравого, краси сонячної, зоряної. Відповідь весни жаліслива, сумна, навіть безнадійна:

“Доню, голубко!

Жалко мені тебе,

Гарная любко;

Бо хохол свисне,

Мороз потисне,

Буря загуде, -

Красота змарніє,

Личко зчорніє,

Головоньку склониш,

Листоньки зрониш, -

Жалко серцю буде”.

Однак звертання – благання квітки настільки полум’яне, що в читача не залишається сумніву – застороги весни не зупинять прагнення до сонця, до світла. Жоден хохол, мороз, буря неспроможні зруйнувати прагнення й волю дрібного цвіту:

“Нене рідная!

Вволи ми волю -

Дай мені долю,

Щоб я зацвіла,

Весь луговина скрасила,

Щоби я була,

Як сонце, ясна,

Як зоря, красна,

Щоби-м згорнула

Весь світ до для себя!..”

“Веснівка” М. Шашкевича досить символічно перегукується з циклом “Веснянки” Івана Франка. Спраглий світла, гине Метелик із однойменної казки Лесі Українки, але “хіба ж розумніша була б його погибель, якби він навіки заснув у темнім льоху?” Світло спалило його, але, окрилений надією, він рвався на простір. Він шукав світла! Ліричною поезією “Веснівка” Маркіян Шашкевич утверджує ідеали романтизму – прагнення волі, відродження, пошук для себя у світі, нездоланність сили надій на майбутнє.