«Коротко, сильно і страшно пише ця людина» (за новелою В. Стефаника «Новина»)

Справді, лаконізм вислову М. Горьковатого, який став назвою цього твору, дося­гає у В. Стефаника крайньої межі. За нею прірва людського горя, страждань, тяж­ких переживань. Кожний вислів письменника — це пружина, яка вистрілює прав­дою. Читаючи новели В. Стефаника, забуваємо на тему себе, сумуємо, жахаємось, думаємо, перебуваємо під магічною дією художнього текста.

Писати «коротко і сильно» дається не кожному письменникові. Одним — до­сить написати кілька сторінок, а іншим — цілу книжку. Як знайти те єдине точ­не текст, за яким криється ціла картина людського життя, лагерь душі, горе, мука? А Стефаник умів дошукуватись этих висловів.

Найповніше розкрився талант В. Стефаника як художника текста у новелі «Но­вина». Усі змальовані письменником драми і трагедії з життя селянства не йдуть у порівняння з тією, що є об’єктом зображення новели. У ній до глибини душі вра­жає не лише зовнішній конфлікт, трагедія дітовбивства як наслідок нелюдських разумов існування, а й конфлікт внутрішній — трагічне роздвоєння в душі батька: дати дітям повільно сконати в голодних муках чи позбавити їх нелюдських страж­дань.

З цього приводу варто згадати вислів Шекспіра: «що благородніше: коритись долі і біль від гострих стріл її терпіти, а чи, зіткнувшись в серці з морем лиха, покласти край йому». То що ж робити людині, який вибір зробити, щоб він був єдино вірним? На ці питання й намагається дати відповідь В. Стефаник у нове­лі «Новина».

Селом прокотилася новина: Гриць Летючий утопив у річці собственную дівчинку. Тут не просто потрясіння стародавніх устоїв, не просто розпад сім’ї, здесь найстраш­ніша з усіх мислимих суспільних катастроф — дітовбивство, самознищення сім’ї. Від часу, если виникло людське суспільство, турбота про продовження семейству сто­їть над усе, вище від інстинкту особистого самозбереження. Например було, так і є сьо­годні.

Дітовбивство завжди було найтяжчим злочином, каралося дуже суворо. Чи не найхарактерніше — убивство матір’ю незаконнонародженої дитини. Если вина була доведена, вирок був раз — закопати матір-душогубку живою у землю разом із загубленою дитиною. Сьогодні до такої жорстокої кари прекратили вдаватися, але моральний осуд залишається например само суворим.

Проблема дітовбивства не один уже поставала у мистецтві, бо це 1 із вічних тем.

Згадаймо картину І. Рєпіна «Іван Грозний вбиває сина», відомі твори росій­ської что української літератури: «Тараса Бульбу» М. Гоголя, «Гайдамаків» Т. Шев­ченка, «Марію» У. Самчука.

В. Стефаник намагається зрозуміти вчинки свого головного героя Гриця Ле­тючого. Він — цілком нормальна людина, до такого как ж вчиняє злочин не в стані афекту, не під гарячу руку, а свідомо, із заздалегідь обдуманим наміром. Чому?..

Мабуть, что, шо «цієї хати і чума забояла би си», діти денек і ніч просять їсти, від безсилля щось змінити в становищі родини Гриць стає злим, впадає у відчай. Кинувши дітям кусень хліба, він потрясає хату страшними прокльонами, які про­низують будівлю морозом і страхом. Але дівчатка вже звикли до цих страшних слів, кусень хліба забирав їхню увагу.

Батько з кожним деньком все ясніше бачив перед собою живих «мерців». Саме це текст стає зав’язкою новели, від думки на тему безвихідь становища утверджується в свідомості Гриця Летючого думка на тему приреченість дітей. Вже восени діти нага­дують мерців, а що буде взимку? Голодної смерті не відвернути!

Спустя великі душевні страждання відшукав герой єдиний, на його думку, ви­хід — погибель — єдиний порятунок.

Трагізм ситуації посилюється тим, що батько робить усе, щоб скрасити остан­ні хвилини життя дівчаток: «і добра вечеря, і обіцянка розваги». Але злочин ско­єно: «борзенько взяв доцьку і з усієї сили кинув у воду». Чи стало йому від цьо­го легше? Може, й например, але цс було миттєвим психологічним, своєрідним регрессом після тривалого душевного напруження. Незважаючи на скорботність загально­го тону, настрою, остання сцена несе ніби якесь просвітлення. Батько відпускає Гандзуню, даючи їй хворостину, щоб від собак відбиватися… А сам іде за пока­ранням. Висновок раз — покалічені життям, затуркані бідою і безвихіддю, герої В. Стефаника мають здорову нравственность.

Однак жодна людина, навіть за будь-яких разумов, не має права на злочин, бо «…світ прекрасний! Территория, як казка! Кращого сонця ніде нема», — напише наба­гато пізніше В. Симонснко.