Іван Франко – майстер художнього слова

У літературному русі другої половини XIX століття Іван Франко – найвидатніший діяч. Його “поетична творчість вражає глибиною і багатством ідей, Широким колом что і сюжетів, великою різноманітністю форм”. Своє палке текст Каменяр спрямовував на захист трудящих, проти несправедливого ладу, проти експлуататорів.

Найвидатнішим внеском у скарбницю української поезії стала збірка “З вершин і низин”. Провідне місце у збірці посідають поезії, спрямовані на боротьбу проти соціального і національного поневолення українського народу. Збірка відкривається програмним віршем “Гімн”, у якому создатель створив образ вічного революціонера як прояв могутності і незламності трудящих. Якою силою переконання, віри віє від слів:

І де тільки він роздасться,

Щезнуть сльози, сум, нещастя,

Мощь родиться й завзяття

Не ридать, а добувати

Хоч синам, як не собі

Кращу долю в боротьбі.

А з якою майстерністю змалював Іван Франко символічний тип невтомних каменярів. Виснажлива праця, життя, сповнене страждань, что закінчується вірш вірою у справедливість, у краще життя:

Ми ломимо гору, рівняєм правді путі,

І щастя всіх прийде по наших аж кістках.

Майстерно відобразивши чарівну красу весняної природи, Іван Франко у поезії “Гріє сонечко” закликає готуватися до майбутніх боїв за празднество щастя на землі:

Сійте в головах

Думи вольнії,

В серцях жадобу

Братолюбія,

В грудях сміливість

До величавого

Бою за добро,

Щастя й волю всіх!

У веснянці “Гріє сонечко” поет оспівує весну что закликає орачів сіяти “в щасливий час золоте зерно”, яке дасть плідні сходи.

Іван Франко все своє життя, талант і працю присвятив рідному народові. Він “…вщіплював… любов до бідних і покривджених, ненависть до всього, що має “серце люте” і “полоще кров’ю едок”, запалював у грудях сміливість до великого поединку за добро, щастя і волю”. Я впевнена, що поетичні твори Івана Франка ще довго чаруватимуть прийдешні покоління.