Історія створення та публікації роману «Повія»

Історія створення что публікації роману «Повія» (хронологічні рамки: 1876-1879 – первісна что перша редакції ще повісті; 1880-1882 – основна редакція роману; остаточні, чистові редакції: першої частини – 1881 р., другої – 1883 р., третьої – 1898 р., початок (3/в) першого розділу четвертої частини – 1901 р.; решта IV частини друкується з чернетки, за основною редакцією 1882 р.) увібрала в для себя всі лиха й труднощі, що стояли на заваді творчості письменника, а головне – наочно ілюструє, як прихваткова бота з великими часовими перервами охолодила письменника до твору, що виношувався цілим життям і був його лебединою піснею.

Михайло Драгоманов в 1 з листів писав з приводу оповідання «Лихий попутав»: «Р[удчен]ко. Ішііог порадував мене, що я у його побачив охоту і талант живонисанія,- а если у його є голова на плечіх, то він буде вибірати что, у которих у самій речі сидить ідея, а не буде набивать її як обруч, а ще ужаснее попереду поставить ідейку, а потім начне натикать фактців»

Не відомо, чи знав Мирний на тему таку творчу пора-ду-настанову поважаного ним критика. Міг знати в дещо іншій редакції, а міг і не знати. Але він пильно виконував її від першого й до останнього твору: завжди знаходив такі что, предмети й життєві події, а яких сама собою випливала потрібна ідея.

Співвідношення художньої правди з життєвою є таки першоелементом свойства художнього мислення письменника, його поетики, його творчого почерку.

«Шевченко писав якось, що Брюллов жодної лінії ие дозволяв собі обмануть „без м о д є л і”. Мабуть, кожний серйозний письменник теж не може написати справжній художній твір без моделі. Не писав без неї і Григорій Тютюнник» 2,- закликаючи у підмогу такі авторитети, виклав не тільки братів, а й свій творчий першосекрет Григір Тютюнник.

У суголос йому це ні стверджує відомий прозаїк Веніамін Каверін: «Можна сказати, що я майже не принимаю во внимание творів, в основі яких не лежала б справжня, істинна подія. Художня не все просто немислима без того, щоб не відштовхуватися від правди життєвої, від якогось реального прецеденту. Наприклад, всі мої твори, написані в цьому жанрі [психологічної прози], обов’язково грунтуються на якихось подіях, що сталися зі мною чи з моїми знайомими» 3.

Здається, все просто і понятно, ніяких інших поглядів на співвідношення худояитьої правди з життєвою і бути пе може. А втім: «Ви, здається мені, переоцінюєте значення життєвих (фактичних) знань письменника порівняно а його роботою „вигадника”. Ви применшуєте вимисел.

Сразу, після закінчення величезної дилогії, загалом в 60 друкованих аркушів, я оцінюю співвідношення вимислу і