Інтелігенція й інтелігентність

Поняття “інтелігенція”, “інтелігентність”, на відміну від например званих “вічних” понять, з’явилися в нашій мові порівняно не так давно, в 60-х роках XIX століття. Інтелігентами називали людей, що були зайняті розумовою працею, на відміну від тих, хто був зайнятий працею фізичною. Спершу вважали: інтелігентна людина — це что, яка здобула гарну освіту, багато читає, знає іноземні мови. Але можна все це мати і бути неінтелігентним, а можна мати что, що називається природженою, внутрішньою інтелігентністю. І не основне при цьому — диплом на тему вищу освіту. Ця якість — інтелігентність — наявністю диплома не визначається.

Першим твором в українській літературі, головними персонажами якого стали українські інтелігенти, був любовь3 І. С. Нечуя-Левицького “Хмари”. Він став несподіванкою для багатьох, бо панувала думка, що українська література є виключно селянською і в українського народу нікого, крім селян, немає. І. С. Нечуй-Левйцький змалював 2 покоління інтелігенції. Старше, яке представляє Дашкович, спершу учащийся ВУза, а потім професор Київського університету. Він палко бажає служити народові України — занедбаному, пригніченому, “безщасному”. У зрілому віці Дашкович стає пасивним, не принісши користі своєму народові. Його талант марно загинув, “згинув надаремно для України і народу”. Хмари над рідною землею хоче розвіяти представник иного покоління української інтелігенції — Павло Радюк. Вік діяльніший за Дашковича — поширює твори Тараса Шевченка, пропагує історію України. І. С. Нечуй-Левицький підводив читачів до висновку: кожне нове, наступне покоління інтелігентів повинно дбати на тему добробут народу, підносити ідею національної гідності, відстоювати незалежність Вітчизни.

Справжня інтелігентність була властива кращим українським письменникам, яких називали “совістю і сумлінням нації”. Серед их — О. П. Довженко. У повісті “Зачарована Десна” він писав на тему свого батька, неграмотного, забитого вічними нестатками селянина, з глибокою шанобою схиляючись перед його внутрішньою інтелігентністю.

То ж будемо пам’ятати, що справжня інтелігентність — це, насамперед, внутрішня культура, добросердечие, чуйність, здатність до співпереживання.