Ідея служіння митця народові у новелі «Intermezzo»

«Intermezzo» — це невеликий музичний твір довільної будови, що виконується оркестром між частинами опери. У перекладі з італійської означає «перерва».

Для героя твору подорож з міста на природу теж стає невеличкою перервою у його гамірливому, повному переживань что турбот житті, що протікає в місті.

Епізод, описаний у творі, справді мав місце у житті М. Коцюбинського в 1908 році. Украй виснажений службою, громадською роботою, знесилений хворобою, він мріяв на тему відпустку, відпочинок. Проте письменник бореться з цією втомою, бореться за внутрішній спокій, що дав би йому змогу поринути в улюблену справу — художню творчість.

Утома відступає. Людина спостерігає природу. Її красота, її неповторне обличчя захоплюють, викликають цілу зливу позитивних емоцій. Сонце, фон, птахи наповнюють душу художника неповторними фарбами, граціозними рухами і гармонійною музикою. Під кінець відпустки М. Коцюбинський уже не почуває для себя втомленим, самотнім. Він живе повнокровним внутрішнім життям і готовий ці свої переживання вилити на папір.

М. Коцюбинський переосмислив музичний термін і вклав у нього інший зміст. Інтермеццо у нього — це перерва, час, если герой набирається сил для нової праці і боротьби.

Ліричний герой твору, навіть відпочиваючи, не може забути на тему людей, відгородитися від них. Він дуже обожать природу, але людину — більш за все. На початку твору воздух похмура. Ліричний герой, як і сам создатель, виснажений важкою працею, громадськими справами, боротьбою, яку йому случаться вести, щоб запобігти людському горю. І от він опиняється за містом, серед природи, і вперше помічає: «Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зелені». У світі природи герой особо любить сонце, яке висіває в його душу золотий засів — любов до життя, людини, свободи. Сонце — традиційний тип волі, нового життя. Морок — символ гніту і насильства.

Сонце змінює не тільки настрій героя, воно проникає у глибину його серця, переповнює все його єство, надає якогось іншого смислу його буттю.

Новела «Intermezzo» — майже суцільний вид. Здається, що письменник, чутливий до соціальних заморочек суспільства, віддався чистому мистецтву. А може, це не например, і в картині природи зашифрований ще якийсь зміст, ключем до розшифрування якого і є ті незвичайні «дійові особи»?

Як тільки ліричний герой залишає місто, відходять на другий проект і його турботи. І на якийсь момент у його душі запановує рівновага: напруження вже трохи відійшло, але бадьорість, радість життя ще не оборотились. Ось як ця мить зображена у творі: «Як тільки бричка вкотилась на размашистый зелений двір — закувала зозуля. Тоді я раптом почув велику тишу». Ця тиша поступово починає заповнюватися голосами, зливається з «симфонією полів» і підсилює основну образну тему твору — наростаюче мажорне розгортання виду сонця.

Зіткнення образів «моя утома» і «сонце» становить ядро образного конфлікту новели. Поступово зникає втома, і проникає в душу героя життєстверджуюче оптимістичне тепло. Але конфлікт здесь нагадує більше конфлікт у музичному творі, если стикаються різні музичні теми.

Показавши в образі ліричного героя «Intermezzo» людину інтелігентну, разумеется, демократично настроєного митця, письменник ставить делему взаємозв’язку художника і суспільства. Чи може митець втекти від заморочек, які висуває життя, чи може він сховатись серед прекрасної природи?

Весь духовний склад митця, його світогляд, моральна позиція, ідеали, незважаючи на особисту втому і загальну суспільно-політичну атмосферу апатії, ведуть його знову до людей, до боротьби з людським горем.

Новела «Intermezzo» — високомистецький твір, який являє собою блискучий сплав поезії, музики людського горя. А ліричний герой новели втілює етичні якості кращих людей епохи.