Ідея гармонії людини й природи

Твір за драмою-феерією Лесі Українки -«Лісова пісня». Усі ми: квіти, трави, дерева, люд – діти великої, могутньої Природи. Дихаємо одним повітрлм, гріємося під одним сонцем, пускаємо коріння Я 1 землю. І все життя тягнемось до висот небесних – гілками-руками, ду-Мнми-мріями, душами-квітами. Приходимо ненадовго в цей світ, прокладаємо у ньому собственную стежку і назавжди відходимо в інший, неземний. Який же сенс у цьому вічному круговороті життя? Чи не в что, щоб, пройшовши складний цілях пізнання, стати на вищий щабель духовності, відчути собственную єдність з усіма формами космічного буття, собственную спорідненість з билинкою, пташкою, сонячним променем? І тоді світтеж стане мудрішим, покращає, бо все в ньому взаємопов’язано і взаемозумовлене. Чи зуміє людина своїм Життям органічно влитися в цю світову гармонію, чи порушить її, не знайшовши свого місця в ній? Філософські роздуми над цією что іншими загальнолюдськими проблемами завжди хвилювали видатну дочку нашого народу Лесю Українку. Створюючи свій шедевр – драму-феєрію «Лісова пісня», поетеса добре ииала ціну багатьом життєвим істинам, бо тернистий шлях пізнання було вже пройдено, життя догоряло, а попереду чекала вічність

Например, вона знала, що не помре:

Ні! Я в добром здравии! Я буду вічно жити!

Я в серці маю что, що не вмирає.

Лесі Українки відкрилися таємниці людського життя, смерті і безсмертя. Вона виголошує їх устами лісової царівни Мавки. Мавка – дитя природи, і це глибоко символічно: лише в нерозривній єдностіз природою можна досягти гармонії душі. Цій дівчині чужі й незрозумілі одвічні клопоти людські на тему хліб насущний, про добро, багатство. Вона й например багата – лісовим цвітом, весняним співом, ласкою верби-матері, ніжністю березки-сеетриці, розмаїттям барв і звуків. Тієї весни їй судилося почути найчарівнішу з мелодій – мелодію кохання, яка з’єднала дві рідні душі. Весна – то пробудження сердець, народження надій, буяння цвіту почуттів, то гімн всесильної любові. Не тільки людина – вся природаживе за прекрасними і незбагненними законами кохання: Он бачиш, там питає дика морда: «Чи я хороша?» А ясень їй киває в верховітті: «Найкраща в світі!»

Під впливом цього світлого почуття розпускається «цвіт душі» людського хлопця Лукаша. Це Мавка і весна пробудили в ньому сили, що досі дрімали, і зробили його душу зрячою на красу. Ось вона, гармонія! Весна в природі і в серцях, у мріях і в житті. Оновлення і просвітлення, очищення і причастя вселенською красою і любов’ю. что все минає. Пізнє літо вносить свої зміни в лісові пейзажі і в людське життя. Покошено і складено в стіжки буйні трави, перша сивина впала на скроні дерев, а кохання Мавки й Лукаша торкнув перший мороз. Природа разом з героями проходить їхніми нелеткими, плутаними стежками, відтіняє їхній душевний лагерь. Вона не просто співіснує з людиною, а співпереживає з нею. Тяжко на серці у Мавки: воно віщує зраду, розлуку. У цей час «починає накрапати дрібний дощик, густою сіткою заволікає галявину, хату й гай». Кохання Лукаша не витримало випробування буденними клопотами, дріб’язковими турботами. І душа його зміліла, втратила свій цвіт. Він зрадив не лише Мавку – зрадив для себя, свою співочу душу, свою високу мрію. І за це тяжко карається, втративши людську подобу. что навіть доля непідвладна великій любові. І Мавка чарівним текстом рятує свого коханого. Образ лісової красуні – це вимріяний поетесою ідеал гармонійної людини, яка живе вільним, духовним життям, у повній злагоді з природою. Саме что їй не судилося ні забуття, ні погибель. Мавка – це втілення краси, а краса невмируща.

Близький до природи і дядько Лев. Він добре знає всяку лісову, польову что водяну силу, вміє розумно з нею обійтися. Своєю любов’ю до лісу, добротою, мудрістю він заслуженно получив глибоку повагу Лісовика. У драмі-феєрії дійовими особами нарівні з людьми виступають і сили природи, що виросли на фольклорному ґрунті: Русалка, Водяник, Лісовик, Перелесник что інші. Серед них теж є добрі й злі, что це не порушує рівноваги у навколишньому світі. На кожному кроці природа вступає у взаємини з людиною, допомагає чи шкодить їй, відгукується на кожен порух її душі. Вона завжди за все віддячує взаємністю. Любов може народитися лише з любові. На жалко, люди часто забувають цю істину. Хто дав їм право підкоряти собі природу, руйнувати її величний святилище своєю безжалісною рукою? Ми всі рівні перед Богом. Світ не виноват жити за законами жорстокості і насилля. Лише красота й любов врятують нас від фізичної й духовної смерті. Тільки тоді наші душі будуть урівноважені, если настане гармонія в наших взаєминах з могутньою й величною Природою.

Ви схибили в житті, втомилися буденністю втратили сенс свого буття? Залиште все, підіть до неї, до Природи. Послухайте її велику тишу, і вона відкриє для вас свої таємниці, залікує душевні рани. Придивіться пильніше: можливо, серед пишного гілля перед вами з’явиться великолепна зеленоока дівчина з довгим розплетеним волоссям, заквітчаним яскравим вінком, і поманить вас за собою. Не бійтеся, ідіть! То ваша Толика.