Ідея гармонії людини й природи (за драмою-феєрією Лесі Українки “Лісова пісня”)

“Великі народні поети, — писав Максим Рильський, — промовляють за свій люд, говорять від його імені, але говорять своїм голосом, в усій неповторній красі свого обдарування, своєї культури”.

Такою була Леся Українка, чиє поетичне текст хвилює нас і сьогодні. Талант письменниці багатогранний. Вона увійшла в літературу як великовата поетеса-лірик, геніальний драматург, талановитий прозаїк, перекладач, блискучий літературний критик, невтомний збирач і дбайливий цінитель фольклорних скарбів.

У своїй творчості Леся Українка висвітлювала ідеали волі і правди, обрії кращого життя, здобувши імена: Дочка Прометея, співачка досвітніх огнів.

Поетеса навіки полюбила народні легенди, пісні, які записувала її мати. Леся збирала твори народної поезії, пам’ятала текста і мелодії багатьох українських пісень. З глибоких і яскравих вражень на тему рідний край, з джерел поліських повір’їв, легенд, звичаїв, пісень і народилася трагедия Лесі Українки “Лісова пісня”.

У цей твір поетеса вклала “цвіт душі” і вилила зі свого серця ” что, що не вмирає”.

“Лісова пісня” вражає нас красою мрії, глибиною думки, музикою мови. Вона відкриває нам чари Полісся у шумах і тінях лісових, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, гомоні весняної ночі.

У драмі виступають 2 світи: світ природи та її міфологічних істот і світ реальний, з постатями звичайних людей. Основний конфлікт підпорядкований головній ідеї боротьби за гармонійне вільне життя, за високу мрію, за красу і вірність, боротьби проти буденщини і тупості, сірості і банальності.

Зародження і розквіт кохання сільського хлопця Лукаша і лісової дівчини Мавки, їхня розлука, що призвела до трагічного кінця, — головне в сюжеті драми.

Ідея гармонії людини і природи втілена в образі Мавки, яка обожать і береже природу, тонко відчуває музику. В ній чудово злилося духовне багатство і зовнішня красота, ніжність і доброта. Вона пробудилась в лісі, одягнена в понятно-зелене вбрання, з розпущеними чорними косами. Вона виглядає дуже чарівною після свого пробудження. Мавкою всі захоплюються. Вона обожать красу і виступає проти всього, що її руйнує. Лісова дівчина хоче величавого кохання. Душа і мрії Мавки були світлими, як самоцвіти. Як і інші лісові істоти, дівчина волелюбна. Глибоке і самовіддане кохання до Лукаша — найкращий цвіт її душі. Заради коханого вона залишає ліс і йде між люд. Музичний дар співучої душі Лукаша виявляється і набуває особливої сили в лісі, біля озера, если він зустрічається з Мавкою. На мій погляд, бідність, сіра буденщина вбивають у людині мрію, талант, любов. Толика — це Лукашева совість, яка чинить трибунал над його життям. Знехтувана Лукаше, Мавка іде до його хати і перетворюється на вербу з сухим листом что плакучим гіллям. Навіть заклята у вербі, дівчина продовжує жити в звуках сопілки, шелесті листу. І знову оживе Мавка в піснях, у грі сопілки Лукаша. Мавка вічно житиме в мелодії кохання.

Поетеса обожала Волинь. А Мавка — породження волинського лісу, його в добром здравии душа. І поетична драма сприймається як гімн гармонії людини й природи. Я думаю, недаремно в останній ремарці змальовано картину весни і реалістичну картину замерзання Лукаша. Звернувшись до вічного, невичерпного джерела — фольклору рідного краю — Леся Українка сягнула верховин драматичного мистецтва, написавши драму-феєрію “Лісова пісня”.