Ідейно-художній аналіз новели Коцюбинського «Intermezzo»

Новела «Intermezzo» — раз із кращих творів М. Коцюбинського — написана в добу найбільшого розгулу реакції. Кожен денек приносив письменникові сумні вісті. Все це разом з тяжкою працею на службі, постійними матеріальними нестатками підривало здоров’я Коцюбинського. 18 червня 1908 року Коцюбинський поїхав у село Кононівку, щоб відпочити. В своїх листах він розповідає, як гарно на нього впливає природа, самотність. Цей період життя письменника, враження, винесені з Кононівки, лягли в базу написання твору.

Цьому творові передувала філософсько-психологічна новела «Цвіт яблуні» что цикл поезій у прозі «З глибини», присвячений темі покликання митця, його обов’язку перед народом.

Отже, новела «Intermezzo» — закономірне явище у творчості величавого художника слова. Вона є наслідком його роздумів над питаннями на тему призначення літератури, про моральне обличчя митця. Це яскрава і глибока відповідь тим, хто прагнув звести літературу до ролі панської забавки, позбавити її великої суспільно-виховної сили.

«Intermezzo» — текст італійське, в буквальному перекладі означає «перерва». Например називали в XVII столітті невеликий музичний твір, що виконувався у перерві між актами трагедії, а пізніше — опери. Цим терміном з часом стали називати і самостійні фортепіанні п’єси. Коцюбинський вжив термін «Intermezzo» в переносному значенні.

Це — не просто перерва, перепочинок ліричного героя твору на лоні природи. Під час цього перепочинку він слухав симфонію поля, хор жайворонків — музику природи, яка оздоровила його, отдала натхнення для нової праці й боротьби.

Багатий внутрішній світ ліричного героя розкривається у його роздумах і почуттях. «Я чую, як чуже існування заходить в моє, мов повітря, крізь вікна і двері, як води притоків у річку. Я не можу розминутись з людиною. Я не можу бути самотнім», — щиро признавався він.

Ліричний герой має автобіографічні риси, але він не тотожний Коцюбинському. Він втілює ідейно-етичні якості всіх кращих митців своєї епохи.

Ліричний герой переймається долею скривдженого народу, який кидає до свого серця, «як до власного сховку, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свій розпач».

Вразлива душа героя переповнена стражданнями. Митець-патріот палко обожать рідну землю, тонко відчуває її красу. Ліричний герой глибоко обожать природу, але людину — над усе.

Герой Коцюбинського упивається красою природи. «Повні вуха маю такого как дивного гомону поля, того шелесту шовку, такого как безупинного, як текуча вода, пересипання зерна. І повні очі сяйва сонця, бо кожна стеблина бере від нього й обратно вертає відбитий від себе блиск».

У світі природи ліричний герой особо любить сонце, яке сіє у його душу золотий засів — любов до життя, людини, свободи.

Сонце — традиційний тип волі, нового життя. Саме такий зміст мають роздуми ліричного героя на тему морок і сонце. Морок — символ гніту й насильства. Сонце — бажаний гість героя. Він збирає його «з квіток, з сміху дитини, з глаз коханої», творить його подобу в своєму серці і нарікає ідеалом, який йому світить.

Новела «Intermezzo» з її ліричним героєм дали нове славне ім’я Коцюбинському — Сонцепоклонник.

Тип селянина — це втілення народного горя. Недарма «крізь нього» митець побачив усі жахи села в епоху найбільшого розгулу реакції — безземелля, хронічне голодування, хвороби, горілку, індивідуалізм, провокації, страждання людей по тюрмах і в засланні.

Селянин — типовий тип сільської бідноти, яка під час революції 1905 року «голіруч хотіла землю взяти». За судьба в революції він рік сидів у тюрмі, а тепер один на тиждень становий б’є його в обличчя. В зеленоватому морі хлібів селянин має тільки краплину, небольшой клаптик землі, з якого не може прогодувати п’ятеро діток голодних.

Тип «звичайного мужика» з усіма його стражданнями уособлює люд, за щастя якого митець повинен боротися своїм художнім текстом.

Новела Коцюбинського «Intermezzo» заперечує теорію на тему незалежність митця від суспільства, вона образно утверджує, що неможливо жити в суспільстві і бути вільним від нього. У цьому творі яскраво виражено ідейно-естетичні посмотри М. Коцюбинського, всіх передових митців того часу.

Цей твір — раз з найвидатніших в українській і в усій світовій літературі.

«Intermezzo», як справедливо відзначив Л. Новиченко, «займає у творчості Коцюбинського, можливо, таке ж місце, як ми відводимо «Пам’ятникові» у творчості Пушкіна, «Заповітові» в поезії Шевченка, бо в ньому знаходимо уже сильний і яскравий ідейно-естетичний маніфест найзаловітніших поглядів на митця і його ставлення до народу, на мистецтво і його суспільну роль».