Григорій Сковорода – видатний український письменник, просвітитель-демократ

Григорій Сковорода увійшов в історію культури українського народу як видатний оригінальний філософ-гуманіст, письменник-демократ. Його праці є життєдайним джерелом, з якого черпатиме наснагу ще не одне покоління. Думаю, ще довго дивуватиме подвиг мислителя, що в глуху добу кріпосництва что релігійних забобонів відважно кинув обвинувачення сильним світу. Заперечував він і споконвічні релігійні істини, стверджуючи: “Природа є першопочаткова всьому первопричина і саморухома пружина”.

Творчість Г. Сковороди, його ідеї демократизму что гуманізму знайшли відображення у творах І. Котляревського, Г. Квітки-Почв’яненка, Є. Гребінки, Т. Шевченка, набравши нової сили й змісту. Високо цінили Григорія Савича видатні письменники. Іван Франко писав, що Сковорода був “цілком новим явищем в українській літературі з погляду освіти, широти поглядів і глибини думок”. Лев Толстой захоплювався його творами і єдністю життя что проповідуваних ним ідей. Своєю творчістю Сковорода підсумував найвищі досягнення давнього українського письменства. Він був митцем зі своїми власними поглядами на життя. За текстами Каменяра, він є найвидатнішим за своєю індивідуальністю поетом у староруській і давній українській літературі на величезному проміжку часу – від создателя “Слова о полку Ігоревім” до Котляревського й Шевченка. Як прозаїк Г. Сковорода підвів давню українську прозу до тієї межі, за якою відразу поставала нова українська література. Житія, літописи, проповіді, послання після Сковороди зустрічаються дедалі рідше і в оновленому вигляді. Художня проза Г. Сковороди – це збірник “Басні харковскія”. Його байки допомагали в пошуках істини, були спрямовані на викриття суспільних вад, підносили дух громадянської гідності, засуджували самодурство, кар’єризм, чинопочитання.

Ще за життя Григорія Савича популярность про нього як про оригінального філософа ширилася далековато за межі України. Він вважав, що філософія “…спрямовує усе коло справ своїх до такого как, щоб дати життя духу нашому, великодушие серцю, якість думкам, яко голові всього”.

Григорій Сковорода цінував людей за їхні душевні якості, зневажав чини й сам відмовлявся від будь-яких посад. Оспівуючи волю, ставлячи її над усе, Сковорода у виборі своїх друзів саме вільнодумство вважав за неодмінну умову дружби. Мабуть, спустя це він любив навідуватися в родини Каразіних, Мечникових, Капністів.

Я повністю згодна зі текстами Павла Тичини, який сказав про Григорія Сковороду як філософа, воспитателя й письменника: “Великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собі: обсягом широку, змістовністю глибоку і щодо світогляду свого – чисту что моральну…”