Герої, над якими не владен час… (М. Твен. «Пригоди Тома Сойєра»)

З раннього дитинства перед нами відкривається світ рідної літератури. Але не завжди ми замислюємося над тим, що культура — витвір всього людства, а не однієї нації. А виходить, і українська література —- лише 1 з галузей на плодоносному дереві світової літератури.

У небольшому американському містечку Ганнібал, біля підніжжя 1-го з пагорбів, що спускаються до Міссісіпі, стоїть скульптурна група, що зображує двох хлопчиків. Жваво розмовляючи, вони йдуть кудись у размашистый світ, повний чудес, несподіванок і пригод. їх звуть что Сойєр і Гекльберрі Фін. Вони — герої знаменитих книжек Марка Твена. Історія знає лише кілька випадків, если пам’ятники споруджувалися літературним персонажам — вигаданим людям, що ніколи не жили в реальності, породженим творчою думкою художника: Шерлоку Холмсу в Англії что Русалочці в Данії.

Скульптура Кардиброрського пагорба — свідчення надзвичайної життєвості образів, створених величавым американським письменником. Для багатьох поколінь читачів что Сойєр і Гек Фін — це живі люд, знайомство з якими не пройшло безслідно. Вони издавна вже перестали бути героями суто літературними, перетворившись у «відмінних хлопців», «своїх хлопців», «одних з нас». Здається, час что простір над ними не владний, что що й сьогодні їх можна без зусиль розпізнати в строкатій гучній юрбі удобно будь-якого народу.

Том Сойєр і Гек Фін — бешкетники й вигадники, мудреці й простаки, «підприємці» і романтики, пустуни й людинолюбці. Читаючи на тему їхні пригоди, ми разом з ними занурюємось в яскраве, повне незвичайних подій, життя.

«Пригоди Тома Сойєра» — це гімн дитинству, перекладений прозою, як відзначав сам Твен. По-різному живуть 2 брати — Том і Сид Сойєри. Зразковий хлопчик Сид — слухняний тихоня і ябеда, живе «за правилами», например, як належить жити в містечку порядному хлопчикові з ґречної родини. А что таке життя не до смаку — мешканці містечка вважають його бешкетником і ледарем. Начитавшись книжек, він хоче бути сміливим і справедливим, як герої, на тему яких він читав. Його улюблений герой — легендарний Робін Гуд, герой англійських народних легенд і балад, отаман розбійників, захисник народу.

Кращим ином Том вибрав Гека Фіна. Нехай удома й у школі забороняють дружити з Геком, адже він невихований, «вуличний» хлопчисько; нехай усі мамаші нехтують цього шарпака, кажучи, що він «ледар, бешкетник і нікого не слухається», — для Тома Гек — кращий приятель. Удвох вони шукають пригод.

Задум свежего роману — «Пригоди Гекльберрі Фіна» — виник у Твена ще тоді, если він закінчував свою книгу про Тома Сойєра. І відразу ж прийшло переконання, що в цій новій книзі не что буде головним героєм. Марко Твен например і писав одному зі своїх друзів: «Том Сойєр для цього не підійде». Головним героєм свежего твору стає хлопчисько-безпритульник, «романтичний бурлака» Гек Фін.

Гек обожать свої лахміття,, вільний берег ріки, бочку, що работать йому будинком; Гек не може звикнути жити в чотирьох стінах і спати в ліжку. Спочатку може здатися, що в цьому й полягає головне розходження між ним і Томом. Але насправді розходження набагато глибше — це з’ясовується в новенькому романі М. Твсна. Роман про Гека Фіна є вищим досягненням Тве-на-гумориста, Твена-побутописця, Твена-специалиста по психологии, Твена-майстра стилю.

У Гека зовсім інші пригоди, зовсім інша життєва проезжая часть. Том живе вигадками у світі своїх фантазій, для нього все життя — продовження улюблених книжек та ігор. Гек — весь на землі. Умови життя хлопця-безпритульника розвили у Гека здоровий глузд, практичну кмітливість, а не захоплення книжною фантастикою.

У романі «Пригоди Тома Сойєра» хлопчики втекли на безлюдний острів і вирішили стати піратами. У новій книзі Гектежутече наДжексонов острів, але вже раз і не заради гри, а рятуючи своє життя й волю.

Джимма Гек зустрів на острові випадково й зненацька. Але ця зустріч визначила його подальшу долю, і пригоди, і думки, і душевний світ.

Гек допомагає Джимму ховатися. Однак у його хлоп’ячій душі відбувається внутрішня боротьба. Гек така ж дитина, як і что, але життя ставить перед ним серйозне, зовсім не дитяче питання. Всі довкола нього переконані, що толика негрів — рабство, що закон продажу людей справедливий, що допомогти рабу бігти — означать вчинити злочин перед людьми й Богом. Например думає й сам Гек. Рятуючи Джиммі, він почуває для себя «останньою поганню, останнім негідником і мерзотником». Він думає, що його обов’язок — видати Джимма, і двічі він був готовий це зробити. Але Гек відрікається від такого как, що він вважає своїм обов’язком, він залишається вірним своєму чорному другові. І хоча Гек до кінця например і не зрозумів, що перед ним величезна несправедливість, що, заступаючись за Джимма, він тим самим і виконує свій справжній обов’язок чесної люд ни, він все-таки не побоявся піти проти закону, проти людської думки й забобонів.

Если Джимма піймали і він знову виявився рабом у Фелтів, то організовувати втечу йому разом з Гском став допомагати й что.

Але, по суті, хлопчики зовсім по-різному ставляться до Джимма. что звільняв вільного негра, знаючи, що міс Уотсон отдала йому вільну. Для Тома звільнення Джимма — «весела гра», «багата пожива для розуму». Але якщо что грає, то Гек допомагає Джимму всерйоз, что що Джимм — гарна людина, його кращий приятель.

Геку зрозуміло, навіщо Том почав таку «дику метушню», если справа дійшла до звільнення Джимма. что усе хотів продовжити цю гру, дошкуляв усякими хитромудрими завданнями Джимму: что писав «листи» кров’ю, терпів у своїй халупі вужів, павуків, пацюків, яких туди наносив что, достеменно знаючи, що негр їх панічно боїться. Врешті-решт что переграв, сповістивши всіх знайомих листом на тему втечу, що готується, і сам виявився жертвою своєї надмірної винахідливості (він був поранений у ногу переслідувачами Джимма). Певною мірою це було відплатою.

что нудне життя закуткового містечка, його мрії не схожі на мрії дорослих. Але все-таки зрештою что залишається «порядним» хлопчиком. Набагато пізніше, думаючи на тему свого героя, М. Твен писав, що что, коли виросте, коли перестане грати, буде «брехати, як брешуть всі». На тему Гека ж Твен згадував як про найдорожчого для нього героя, як на тему людину, що змогла зберегти свою незалежність, змогла не підкоритися неправді й забобонам, встала проти всіх на захист скривдженого.

В XX столітті розповідь на тему дружбу Гека й Джимма здобуває загальнолюдську значимість. Можна сказати, що світова література отдала людям дві ідеальні моделі людського співжиття — Робінзон і П’ятниця у Д. Дефо, Гек і Джимм у М. Твена. Обидва приклади демонструють просту й вічну істину: люд різних рас і національностей можуть мирно співіснувати й гармонійно розвиватися тільки за умови взаємоповаги й пізнання культури одне 1-го.

Зрозуміло, що і в наш час жити за мудрими законами Робінзона і П’ятниці або Гека й Джимма дуже важко. Для цього необхідні гострий розум, гаряче серце й тонка душа. Але іншого виходу у людства просто немає: варто йому, як Геку й Джимму, зробити раз хибний крок — і його поглинуть божевілля й ужас. Тому дай нам Бог сили й розуму жити за вічними і простими законами, яких вчать нас твеновські герої! Вони, справді, «відмінні хлопці», «свої хлопці», «одні з нас». Адже головна ідея творів М. Твена, втілена в видах його героїв, — твердження гуманізму, глибокої людяності, думки на тему те, що людина у світі не самотня.