Елементи язичницьких вірувань у весільних дійствах (за народною драмою «Весілля»)

І варіант

А п ‘ятниця — зачинальниця,

А субота — коровайниця,

А неділя — вінчальниця

А в понеділок — напивальниця,

А в вівторок — похмільниця,

А в четвер — порядок чинити,

А в п ‘ятницю — по обіду

что й додому поїду.

З народної пісні

Слово «весілля» завжди сприймалося як знак радощів та веселощів. Цілий тиждень наші пращури имели возможность святкувати весілля! Природна музикальність, нахил до поетичного відтворення навколишньої дійсності, артистичні здібності і багатство фантазії нашого народу виливались на весільних ритуалах в якусь надзвичайно бурхливу стихію людських почуттів.

На жалко, безповоротно загубилася у віках свята і наївна віра в магічну заворожувальну мощь обрядових дій, які своїм коренем сягають часів язичництва. Ритуал весілля раніше сприймався не тільки як поворотний етап у житті молодих, а й як залучення до таїнства, бо саме його проведення впливало на подальшу долю молодих. Отож, відбути його слід було за всіма звичаями.

Весільне дійство не достаточно кілька актів, етапів. Основними були такі: заручини, оглядини, якщо молоді з різних сіл, сватання, ритуал запросин і власне весілля. Усі ці етапи містили у собі чимало вірувань. Але найбільше їх було у самому весіллі что підготовці до нього. Я хочу зупинитися на найцікавіших.

Розпочиналося все у п’ятницю-«зачинальницю». У цей денек пекли коровай — весільний хліб, що був эмблемой добробуту в майбутній сім’ї. Для його випікання запрошували поважних жінок із щасливих сімей, щоб молоді все життя жили у злагоді. Если замішували тісто, вливали в нього трохи горілки, щоб коровай був «веселим», отже, щоб життя минало у радості. Під час випікання короваю жінки співали веселі пісні і пили горілку. У суботу зранку молода обходила своїх подруг і запрошувала вити гільце, яке символізувало родинне щастя, красу, молодість. Гільце було неодмінною частиною весілля. Ним имела возможность бути верхівка плодового дерева чи сосни, яку прикрашали квітами, зіллям, часником, який оберігав від напасті, монетами тощо. Вити гільце — будувати гніздо молодим, что цей обряд мав проходити теж забавно. У неділю молоді вінчалися. Більшість вірувань пов’язано саме з цим деньком. Якщо у нареченої був брат, то він розплітав дівчині косу і мастив медом, щоб її життя у шлюбі було солодким. У церкві молоді стояли на рушнику, щоб життєва проезжая часть була довга. Під час вінчання примічали: у кого з молодих раніше свічка погасне, что раніше помре; хто перший з церкви вийде, что буде верховодити у родині. Весь весільний ритуал супроводжувався піснями, які теж відігрівали велику роль у подальшому житті молодих, бо текст мало священну функцію.

У весільному обряді відбилися кращі риси світогляду, моралі, поетичних уявлень нашого народу.

Традиційне весілля в Україні було своєрідним дійством, що відображало суспільні й родинні відношення.