«Деревенские русские люди» у вірші М. Некрасова «Роздуми біля парадного під’їзду»

I. Люд — головний герой творів М. Некрасова. (Творчість величавого російсько­го поета М. Некрасова популярна і сьогодні. Тайна популярності криється у його непідкупній любові до батьківщини, до народу. Не кожен величавый поет міг би сказати про для себя:

Верь, что во мне необъятно непомерная Крылась к народу любовь…

Сказано це не заради красноватого слівця. Мабуть ніхто із російських письменни­ків не написав стільки творів на тему звичайних людей — селян, фабричних робіт­ників, представників найбідніших верств суспільства. За його поемами «Коро – бійники», «Мороз, Червоний ніс», «Кому на Русі жити добре» можна вивчати життя і побут селян, народну мову, звичаї і вірування людей. У поезії Некра­сова — велике емоційне напруження. Не лишають байдужим читача такі вірші, як «Плач дітей» або «Роздуми біля торжественного під’їзду» тощо.)

II. Концентрація болю й емоцій поета у вірші «Роздуми біля торжественного під’їзду».

1. Співчуття тяжкій долі народу. (Народна тема у вірші — ніби «згущена». Це

Не простий переказ епізоду, який побачив поет з вікна своєї квартири. Це — сплеск емоцій! Для Некрасова юрба селян, яких не пустили на при­йом до вельможі, уособлює весь безправний і знедолений люд. Це — ніби «вся селянська країна зі своїми бідами постала тут».

Після такого как, як підпанки не пустили селян на прийом до бюрократа, юрба, понуривши голови, мовчки пішла геть від під’їзду, шо викликало у поета шквал співчуття і обурення діями вельможі і його служителів. Опис драматичної сцени, шо є першим композиційним вузлом вірша, на­гадує скульптурний портрет, який зворушує до глибини душі. Підсилює драматизм детальний опис юрби селян. Здесь і засмаглі обвітрені обличчя, і сяка-така окружение на плечах, і торбина на зігнугій спині, і «хрест на шиї і кров на ногах», і саморобні лапті, а головне — мольба в глазах і благальне «Допусти» з виразом надії і муки.)

2. Заклик поета прокинутися і звільнитися від знущань і приниження. (Зо­бражуючи можновладців что існуючий на ту пору лад у бюрократичних під­розділах самодержавних структур, М. Некрасов дає волю сатирі. Він з пре­зирством пророкує, чим скінчить свій життєвий шлях боярин: безславно помре під спокусливим небом Сицилії, а отчизна з нетерпінням чекатиме його смерті, привезуть останки додому, «підеш ти у могилу… герой, потай проклятий батьківщиною».

Дісталося від Некрасова і безсловесному натовпу. Поет обурений довготер­пінням і рабською покірністю народу: де люд, там і стогін. Чи довго стог­натиме люд, чи прокинеться, сповнений сил, чи спочине навіки, вважаю­чи, що все, що міг, він уже здійснив, створивши пісню, подібну до стогону. А це вже заклик до мятежу, до повалення самодержавства. Як показала істо­рія, люд тоді не прислухався до голосу бунтівного поета. Не начасі було. Однак це аж ніяк не зменшує його значущості для наступних поколінь і художньої цінності його патріотичних творів.)

Тема народу — стара, реалії — нові. (Некрасов сьогодні в Росії популярний як ніколи. Його любов до батьківщини, народу — із категорій вічних. что й ситуа­цій, яку описав поет у своїх роздумах, — животрепещуща і сьогодні. Як і півтори сотні літ 1-ому, до деяких вельмож, наділених владою і статками, важко достукатись, а подекуди — і неможливо. Як і за доби Некрасова, живуть вони розкошуючи, від­почивають на модних курортах (змінилася хіба що географія). І лише мудрі люд до кінця усвідомлюють, що безсловесність натовпу — нетривка і оманлива.)