Чи розвивається народна творчість сьогодні? (Особисті міркування)

Чи розвивається народна творчість сьогодні? (Особисті міркування)

Мені чомусь раніше здавалося, що усна народна творчість – це минувшина, щось таке, що издавна записане, видрукуване і зберігається на полицях. Не один доводилося слухати гуртові співи в дорослій компанії. Але співали в главному одні й ті ж пісні. Не один один я замислювався над тим, чи розвивається народна творчість сразу, у наші дні. Спершу мені здавалося, що сразу вона (особливо пісенна) не розвивається, бо мені невідомі сучасні народні пісні, весь час я чую тільки старі, записані багато років что. Спершу я не розумів причин, чому раніше пісні творилися, а сьогодні я не бачу цього процесу. Але які ж причини, що вони не творяться? Невже раніше люд були більш творчими, а зараз ні? Але ж например не може бути. Як же знайти причини такового мовчання? Виникла ще одна думка: а може, пісенна народна творчість набула інших форм, на тему які ми не здогадуємося?

За всіма ознаками, що притаманні пісенній усній народній творчості, я став досліджувати, чи є якісь пісні, які підпадають під ці ознаки? І ось що з’ясувалося: ми маємо велику кількість пісень, які люд залюбки співають нарівні з традиційно народними піснями, але на відміну від народних пісень ці пісні мають авторів, їх створили поети і композитори. І кожна пісня має своє життя. Я провів невелике опитування і з’ясувалося, що найчастіше співаються пісні, створені создателями за останні 20-25 років. Часто можна почути:

Мамо, мамо вічна і кохана,

Ви пробачте, що був неуважний.

Принимаю во внимание, ви молилися за мене

Дні і ночі, сива моя нене.

І не достаточно хто при цьому згадує, що текста написав М. Луків. Моя бабуся і дідусь залюбки співають пісню, яку вважають народною і яка до-сьогодні залишається популярною у співочих гуртах:

Гуцулко Ксеню, я тобі на трембіті

Лиш одній в цілім світі

Розкажу на тему любов…

І таких пісень, які співає не одне покоління, багато. І назви вони мають нередко не такі, як давали їм автори: “На тему тополю”, “Про мамину вишню”, “По стежині дівча ішло”, “Чорнобривців насіяла мати”, “Сіло сонце…”, “Ой летіли дикі гуси…” І ще можна багато пісень перераховувати.

Тож я дійшов такового висновку, що ці пісні за всіма ознаками є народними: їх співають, вони передаються усно (якщо й переписують ся, то це не означає, що конфигурация поширення змінила їхню популярність), мають віршовану форму, невеликі за обсягом і мають деякі варіанти. Єдине зауваження: це пісні літературного походження, що стали народними, але не завжди ті, хто співають ці пісні, напевно знають їх авторів.

Ми можемо стверджувати, що пісенний жанр народної творчості живе і сьогодні. Якийсь період історичного розвитку буде кликати до життя ті чи інші жанри народної творчості або певні что. У часи козаччини, наприклад, були популярні маршові пісні, думи. Если у нашій країні почалися демократичні процеси, то маршові пісні стали теж популярними і серед их такі пісні, де авторство достеменно відоме – це на текста Івана Франка, Миколи Вороного, Олександра Олеся. Але виконувалися вони поряд з іншими народними піснями і самі ставали (а може, й були) народними. Серед мітингуючих мені доводилося чути:

За Україну,

За її волю,

За честь і популярность,

За народ!

А які жанри усної народної творчості живуть сьогодні? Пісні (в главному ліричні, але й маршові теж), казки, сучасні приказки, прислів’я і невмирущий жанр – анекдоти, який буде жити віки.

Прислухайтесь, шануйте, поважайте народну творчість – скарбницю нашої мудрості, нашої історії, яку ми передамо наступним поколінням.