“Червоне — то любов, а чорне — то журба…”

Любов — це найглибше почуття людини. Вона народжується разом з людиною і вмирає разом з нею. Любов буває різною: любов до жінки, до матері, до Батьківщини, до дитини. Але в будь-якому випадку вона робить людину духовно багатою, наче дарує їй крила.

На тему це велике почуття писали майже всі письменники і поети. Дмитро Павличко також створив багато ліричних картин кохання. Як творець талановитих віршів, пообедаю та пісень, він приніс у велику літературу долю свого краю, частку свого серця. Читачі схвильовано оцінили книги Дмитра Павличка, які знаменували собою наступне визначне досягнення новітньої поезії, творчий злет українського мистецтва текста. Слово Д. Павличка, виразне й самобутнє, відшліфоване до блиску і точне, виповнене чуттям любові й ненависті, багате на барви і голоси життя, лине по-юному дзвінко, щиро. Поезія Павличка така мелодійна, що вже издавна привернула увагу композиторів. Щирості вислову поет досягає народнопісенними засобами, пестливими текстами, ліричною схвильованістю.

Справді народною стала пісня “2 кольори”. Краса і нев’януча свіжість її полягають передусім у глибинній поетичності слову. Вільно оперуючи словом, поет досягає стислості вислову.

Усього случаться зазнати людині на своєму віку, однак головним, визначальним повинні бути любов до батьків, здатність лишитися самим собою і тоді, если вже “війнула в очі сивина”. Дорогим і святим для героя пісні зостався “згорточок старенького полотна і вишите… життя на ньому” — як добра згадка на тему матір, як заповіт вірності рідній землі.

Світова література знає много інтимної поезії найвищої проби. Павличку вдалося сказати оригінальне текст про животворні емоції кохання. Живу, як что гірський потік, На спокій — ні хвилини, — вустами ліричного героя розкриває собственную неспокійну душу поет, у серці якого “невигасна й воскресна” чистота кохання.

Поет широкого тематичного діапазону, Павличко створив багато ліричних віршів. Уже в перших його збірках опубліковано поезії, де розкрита ніжна душа закоханого юнака, внутренне-етична краса образу ліричного героя, взаємини його з коханою. Например, у поезії “Коли ми йшли удвох з тобою” художньо втілена вічна неувязка кохання та ставлення до природи:

Але мені тоді здалося,

Що то не золоте колосся,

Що то любов мою безмежну

Стоптали например необережно.

У циклі “Пахощі хвої” також зібрані вірші на тему кохання і вірність у коханні, яке створює нову людину, робить її благороднішою, чистішою, глибоко проникає в її духовний світ.

Любовна лірика поета сповнена переживань суперечливих і драматичних. Например, ще в ранній його творчості глибоко інтимні почуття ліричного героя постійно зорієнтовані на його моральний ідеал. Дуже нередко він змушений переживати гірке розчарування, усвідомлюючи, що виплеканий у його уяві тип коханої суперечить реальному; нерідко з’являється мелодия зрадженого кохання. Збірка “Таємниця твого обличчя” захоплює відкритою щирістю переживання, розкутістю почуттів. Вона сповнена настроїв, інтонацій, які важко, а часом і просто неможливо передати прозою. У багатьох поезіях Д. Павличка звучать сповідальні мотиви, засвідчуючи майстерність поета у відтворенні драматизму розвитку глибоко внутрішнього інтимного почуття.